Українські борошномели та продовольча безпека під час війни

Лихо, яке прийшло на територію України з півночі, різко змінило звичайний перебіг життя. Як для громадян країни, так і для підприємств, які здійснюють цей звичайний перебіг. І насамперед (після ЗСУ та ВПК, звичайно ж) – це харчова промисловість. Без багато чого може жити людина, іноді досить довго. Але без хліба насущного – дуже недовго.

І в цих складних умовах борошномельна галузь України довела свою повну спроможність! Все, що не залишилося на тимчасово окупованих територіях, працювало краще і продуктивніше, ніж будь-коли до цього. Не одразу, звичайно, не в лютому 2022 року, але вже з початку березня всі млини були максимально завантажені як для закриття поточних потреб, так і для створення стратегічного запасу борошна, якого країна не мала. Ця титанічна робота у співпраці з хлібопекарськими підприємствами надала можливість ні на одну годину не оголити прилавки у хлібних відділах продовольчих магазинів по всій країні. А, як відомо, наше населення дуже болісно реагує на перебої у постачанні хліба – свого роду «фантомний біль» минулого. Так от, цього, на щастя, не сталося.

Офіційна статистика перестала публікувати дані про виробництво борошна у всій країні, але динаміку виробництва можна побачити по млинах, які завжди знаходилися в десятці найбільших виробників борошна.

Найбільші виробники борошна в Україні у 2022 році

У цій таблиці відсутнє ТОВ "Хмельницк-Млин", яке завжди було присутнє у першій трійці. Очевидно, і в 2022 році вироблено було достатньо продукції, щоб опинитися вгорі, виходячи із суб'єктивних розрахунків. Однак офіційних даних немає, а представники підприємства відмовилися давати таку «секретну» інформацію. Ніхто не відмовив у нашому проханні, і всі млини дані надали, а от колеги з Хмельницького не наважилися. Та й залишилися без заслуженого місця у рейтингу.

З урахуванням того, що від 6 млн до 8 млн українців виїхало з країни, виробничі показники дуже високі. Крім того, решта млинів так само показала велике зростання. У тому числі й ті, що зазвичай працювали не завжди, і навіть ті, що довгий час простоювали. Особливо це помітно на зовнішньому ринку, тобто під час експорту борошна з України.

Після початку повномасштабного збройного вторгнення у березні та квітні експорт борошна практично зупинився. За два місяці – 1,5 тис. тонн. Це й зрозуміло, поки одні перебували у ступорі, інші наповнювали склади та магазини продовольством. Порти, основний експортний шлях, використовувати неможливо. Транзитні шляхи через Румунію не звідані, ЄС закритий митом та квотами. Але наші люди ніколи не опускають руки, особливо коли Європа відкрилася для української продукції, транзитні маршрути поступово освоїли, та й Молдова залишилася на своєму місці. І тихим сапом, потроху, починаючи з 1,4 тис. тонн у травні, експорт в останньому кварталі 2022 року перевищив торішні показники за той же період. Та й в абсолютних цифрах досяг 13,5- 16,8 тис. тонн, що виглядає дуже непогано та є обнадійливим.

Простежується цікава тенденція збільшення та різноманітності експортерів. Нікуди не поділися «гранди», але дрібні експортери різко в рази збільшили обсяги, і на зовнішній ринок вийшло багато нових гравців. Причому нових не лише на зовнішньому ринку, оскільки в Україні всі вони давно і успішно працювали, а й тих, хто в переробці зерна раніше не помічений.

З відомих мірошників це, наприклад:

• Ужгородське ТОВ «Влад» , яке виробляє зазвичай по 800-1100 тонн борошна на місяць, відвантаживши у ІІІ кварталі для початку 572 тонни борошна на зовнішні ринки, останнього кварталу року експортувало майже 2000 тонн;

• Калуський КХП , який експортував останніми роками дедалі менше, різко рвонув і видав особистий рекорд – понад 8 тис. тонн, такого не було ніколи;

• «Ньюсфера» з Шостки, яка і на внутрішньому ринку працювала час від часу, відвантажила за кордон близько 2000 тонн продукції.

А також Стрийський КХП №1 , Луцький КХП , які не тішать у мирний час своєю продукцією, правильно скориставшись потрібною локацією, швидко влилися до лав експортерів. Також завдяки своєму розташуванню поблизу західних кордонів України експортом зайнялися безліч дрібних млинів і просто продавців борошна.

Незважаючи на те, що результат 2022 року виявився найнижчим за останні 9 років, проте подібний результат у військових умовах безумовно є високим досягненням українських борошномелів. Якщо ж врахувати, що 83,6% всього обсягу експорту було відвантажено у другій половині року, інакше кажучи, у першому півріччі 2022/23 МР, то результат знаходиться в межах останніх років і має явну тенденцію до поліпшення ближче до закінчення МР.

Другий квартал року пройшов у пошуках логістичних можливостей, пробні відвантаження тощо. Одним із вирішальних чинників стало рішення ЄС про відкриття європейських ринків для української продукції, зняття квот та скасування мит. Після цього освоєння європейського ринку пішло значно веселіше. І вилилося в глобальну зміну географії постачання українського борошна.

Закриття українських портів та відсутність можливості використовувати морські шляхи для експорту продукції змусили борошномелів шукати нові шляхи на світовий ринок. Вибір був невеликий: авто- та залізничний транспорт до споживача або до найближчого закордонного порту. Задоволення, не дешеве і в мирний час, зараз стало дуже дорогим. Як наслідок найдешевше було транспортувати до країн, які безпосередньо межують з Україною. Спочатку – до порту, де перевантажити у контейнери. Після зняття для України торговельних обмежень Європейським Союзом – для реалізації всередині ЄС.

Найбільше було відвантажено до Молдови, для якої не змінилася логістика. Туди й раніше відвантажували лише наземним транспортом. Тому обсяги експортованої продукції не сильно відрізнялися від відвантажень останніх років і були навіть дещо вищими. А ось постачання до Польщі можна назвати справжнім проривом! І не тільки тому, що це європейська країна, а тому, що Польща сама виробляє в середньому 3,7 млн тонн борошна на рік і аж ніяк не страждає на дефіцит цієї продукції. Але співвідношення ціна/якість плюс вміння торгувати допомогли нашим колегам продати в Польщі майже 10 тис. тонн. І це практично за три останні місяці, коли було відвантажено 7 600 тонн. Думаю, 2023 року ми будемо приємно здивовані обсягами, що осідають у союзній країні. Крім Польщі, досить багато було відвантажено як у прикордонні європейські країни – Румунію, Угорщину та Словаччину, так і у віддаленіші: Хорватію, Литву – 1676 тонн; Чехію – 1043; Німеччину – 1020; Болгарію – 726. А також до Латвії, Грузії, Швеції, Кіпру, Албанії, Нідерландів, Іспанії, Греції, Північної Македонії, Словенії та Бельгії. Словом, відвантажували практично усій Європі.

Звичайно, ситуація в країні відбилася на цінах. Насамперед, звичайно ж, на вартості сировини, яку неможливо було експортувати. Неетично було говорити, але це було на руку борошномелам. Інакше було б дуже складно купувати зерно для переробки та забезпечення продовольчої безпеки країни. Народ наш патріотичний, але деякі люди (я так вважаю!) воліли б дорожче продати врожай експортерам, ніж думати про можливий голод у країні.

Оскільки після 24 лютого експортувати через українські порти стало неможливо, автомобільний транспорт став основним засобом доставки до покупця чи портів Румунії. Усього автотранспортом було перевезено 45 476 тонн. З них у контейнерах – 4523 тонни. Ще 7062 тонн борошна в контейнерах було перевезено на залізничних платформах. 13496 тонн – вагонами. І морськими суднами, контейнеровозами, поромами – 12 697 тонн. Зрозуміло, що частина перевезеної суходолом продукції далі вантажилася на морські судна.

Війна в Україні і загроза голоду в деяких країнах, яка виникла у зв'язку з цим, різко підняла і так не маленькі світові ціни на продовольство. У тому числі подорожчало і борошно. В Україні ж через відсутність можливості експорту морем ціна зерна впала і спричинила зниження ціни на борошно. Це дозволило на перших етапах експорту автотранспортом утриматися на плаву підприємствам, які відвантажували товар за багато сотень кілометрів від кордону. Після утворення «зернового коридору» та зняття напруги на світовому ринку, ціна на пшеницю у світі трохи знизилася, а в Україні піднялася. Все це могло б призвести до зупинки експорту, чого, на щастя. не сталося. Якщо підсумовувати вартість автомобільного, залізничного транспорту та вартість морських перевезень, загальна вартість доставки різко збільшувалася, що призвело до втрат прибутку. Але іншого шляху не було. На ринок вийшли численні експортери із західної частини країни, логістичні маршрути з інших частин України вже були відпрацьовані, і в другій половині року експорт почав зростати. Особливо ж він зріс в останні три місяці, при зниженні середньої ціни на продукцію, і активно продовжується цього року.

Найактивніше, в основному, проявляють себе «гранди» минулих років, стабільність – показник майстерності. Через окупацію немає тут «Південьмлина», натомість з'явилися нові учасники. Причому як із крайнього південного заходу – ужгородський «Влад», так і з крайнього північного сходу – шосткінська «Ньюсфера». Це лише підтримує наш оптимізм та надію на майбутнє.

Вже не вперше керівництво Вінницького КХП №2 просить не пов'язувати їх із корпорацією «Рошен», не зрозуміло чому. Ми нікого не пов'язуємо один з одним, це офіційні дані митниці: борошно виробляє КХП, а експортує «Рошен».

Ну і трохи про висівки, які завжди, будучи товаром, що легко реалізується, минулого року стали загрозою зупинки багатьох млинів. І в цьому немає жодної дивини: практично 95% йшло морем на експорт. А тут море закрилося, на внутрішньому ринку потреба мізерна, склади переповнені... Товар, хоч і затребуваний на світовому ринку, але не дорогий, а всі логістичні ланцюжки заповнені масою інших товарів.

Склади стали забиватися висівками, через що доводилося зупиняти млини, що призводило до збитків і не давало можливості наситити ринок основною продукцією – борошном. Висівки продавали всім бажаючим практично за копійки, іноді віддавали задарма, аби лише звільнити склади. І, як не дивно, на внутрішньому ринку висівки почали купувати виробники паливних пелет. Виявилося, що після невеликих добавок пелети з висівок не гірші і дешевші, ніж зі звичної сировини.

Мало того, для цих же цілей протягом року було експортовано до Молдови понад 3000 тонн висівок, хоча в першій половині року ситуація з експортом була дуже напружена. Якщо за січень-лютий було експортовано 86 тис. тонн, з яких у лютому 53 тис., то у березні лише 3880 тонн. І далі на місяць експортувалося по 16-23 тис. тонн. Усього ж за рік експортували 278,5 тис. тонн проти 454,5 тис. тонн у 2021 році.

І якщо раніше експортувалися тільки гранульовані висівки, то з квітня 2022 року негранульовані розсипні та фасовані відвантажувалися дуже часто. Загалом за 2022 рік негранульованих висівок було експортовано 59 тис. тонн.

Через високу вартість транспорту, дуже сильно відрізнялися ціни за різних умов поставки.

У січні не було постачання на умовах DAP, у лютому це було морем до Марокко, а ось у наступні місяці на цих умовах возили більше автотранспортом. Тому різниця між двома умовами постачання у лютому обумовлена низькою ціною морського транспорту, у березні – відвантаженням з Рівного, Тернополя та Луцька, і ця різниця була відносно невисокою. А ось у наступні місяці транспорт «з'їдав» від 37% до 67%, або в середньому за період квітень-грудень – 55,4%. Але доводилося погоджуватися, оскільки всередині країни іноді відмовлялися забирати з КХП навіть безкоштовно.

На відміну від минулих років, коли майже всі експортовані висівки, за рідкісним винятком, йшли до Туреччини, в 2022 році в цьому напрямку відвантажено трохи більше половини всього обсягу. Крім Туреччини, відносно великі обсяги відвантажувалися до Європи та Середнього Сходу.

Відзначити можна Марокко, а також країни, що знаходяться неподалік західних кордонів України. Автотранспортом було перевезено насипом, у мішках та у контейнерах понад 120 тис. тонн. І близько 140 тис. тон перевезли морем суховантажі, контейнеровози та пороми. Інші кілька тисяч тон посідає залізничний транспорт. Після лютого морем відвантажували в основному через Ізмаїл, Рені та Румунію. Загалом, у 2022 році українські висівки експортувалися до 24 країн.

Найбільше відвантажила компанія, зовсім невідома серед борошномелів. Потім три наші «гранди», і знову таємничі незнайомці, за винятком ТД «Зернарі». Ну ще можна здогадатися, що дев'ятий рядок займають Кулиничі. Усього ж висівки 2022 року експортували 89 компаній з усіх куточків України. І, незважаючи на труднощі і різке зменшення рентабельності, млини не зупинилися, завалені висівками.

На фоні триваючої військової агресії і постійних руйнувань, що завдаються українській інфраструктурі, борошномели вимушені працювати в умовах все нових і нових викликів. Одним з ключових наразі є енергокриза, що виникла внаслідок ракетних обстрілів з боку РФ енергетичної інфраструктури нашої держави. Для борошномельних підприємств стабільність електропостачання є вкрай важливою умовою для ефективної роботи. Відповідно, перебої в подачі електрики призводять до втрат сировини і готової продукції, збільшення частки ручної праці, виходу з ладу обладнання та інших негативних наслідків. Про те, як борошномели справляються з такими викликами, у представників ключових підприємств дізнавались експерти ІА «АПК-Інформ» та AGRO Marketing Agency.

У бліц-опитуванні взяли участь представники зернопереробних підприємств з продуктивністю від 70 до 600 тонн переробленого зерна на добу. Питоме споживання електроенергії підприємствами, в залежності від прийнятої технології та рівня досконалості обладнання, коливається в діапазоні від 70 до 110 кВт·год/т виготовленої продукції. Отже, годинне споживання електроенергії такими підприємствами може перевищувати 2000 кВт, а відсутність електрики унеможливлює виготовлення продукції.

В першу чергу, зупинка технологічного обладнання в періоди припинення енергопостачання формує зниження загальної продуктивності підприємств. В залежності від розташування підприємства, частоти стабілізаційних чи аварійних відключень та встановленого технологічного обладнання показники зниження продуктивності суттєво відрізняються. В регіонах з відносно стабільними графіками відключень респонденти повідомили про зниження продуктивності на 5% через припинення енергопостачання. В той же час, в регіонах, де склалася більш складна ситуація в енергосистемі, фіксувалось зниження загальної продуктивності на 70% і більше від номінальної потужності підприємства. Крім того, представники підприємств повідомляли, що виникали ситуації, коли, навіть при наявності електропостачання, низька напруга в мережі не дозволяла запустити обладнання через блокування системами автоматизації.

Зернопереробні підприємства належать до підприємств з поточною технологією виробництва, для яких раптове припинення енергопостачання має значний технологічний вплив. В транспортному і технологічному обладнанні, що зупинилось під навантаженням, залишаються сировина, проміжні продукти і борошно. Повторний запуск обладнання із продуктом в середині в переважній більшості випадків неможливий. Відповідно, для відновлення нормальної роботи обладнання необхідна зачистка. При цьому сировина і проміжні продукти, видалені з обладнання, формують додаткові втрати, що впливають на собівартість готової продукції. За словами представників підприємств, рівень втрат, як сировини, так і готової продукції, при раптових відключеннях живлення зростає до 7-20%. Також це призводить до збільшення обсягів ручної праці.

Крім безпосереднього технологічного впливу, припинення електропостачання має значний опосередкований вплив. В першу чергу страждають системи автоматизації, чутливі до перепадів напруги. Також припиняється робота терміналів і програмного забезпечення в системах технологічного контролю, складського обліку, фінансової звітності та ін. Ситуація ускладнюється відсутністю належного підключення всіх систем до мережі Internet. Це призводить до збоїв в роботі обладнання навіть при відновленні енергопостачання. Крім того, відсутність надійного зв’язку погіршує комунікацію з дистриб’юторами та ускладнює поставки готової продукції до пунктів реалізації.

Зернопереробники, звичайно ж, намагаються адаптуватись до кризової ситуації з енергопостачанням. Питання енергонезалежності підприємств сьогодні є, як ніколи, актуальним. Але для таких енергоємних підприємств, як борошномельні, енергонезалежність має досить високу ціну. Наприклад, найпростіший на сьогодні спосіб забезпечити автономне живлення – використання дизельних генераторів – для підприємства продуктивністю 600 тонн на добу потребує загальної потужності генераторів більше 3 МВт, а їх загальна вартість перевищуватиме 20 млн грн. Додавши вартість монтажних і налагоджувальних робіт а також вартість палива для роботи генераторів, отримуємо достатньо суттєву прибавку до собівартості готової продукції. Опитані представники борошномельних підприємств оцінили можливе збільшення собівартості борошна при забезпеченні автономного живлення на рівні від 7% до 30%. При цьому окремі підприємства повідомили, що при поточному фінансовому стані не можуть собі дозволити навіть придбання генераторів.

В цілому, енергокриза, що виникла в Україні внаслідок ракетних ударів РФ по об’єктам енергосистеми, має суттєвий вплив на роботу борошномельних підприємств. Впровадження графіків відключень, попередження про відключення, віднесення підприємств до критичної інфраструктури дозволяють зробити ситуацію стабільнішою, але викликів і проблем залишається достатньо багато. Є сподівання, що найближчим часом питання забезпечення індивідуальними електростанціями енергоємних підприємств, що є критичними для продовольчої безпеки України, значно актуалізується і за допомогою міжнародних партнерів буде вирішено, і українське борошно та крупи будуть стабільно поставлятись, як на вітчизняний, так і на світовий ринок.

Все, що змогли зробити українські борошномели цього найважчого для всіх року, дає нам надію на краще в новому році.

А насамперед, звичайно ж на Перемогу!

А головну надію в нас підтримують наші ЗСУ! Тільки завдяки їм ми можемо щось говорити, планувати і робити. Нічого б з написаного вище не сталося, і самої України не існувало б вже, якби не вони – Українські Воїни. Вони – це гордість нашої країни, їм – наша вдячність та захоплення! І вічна пам'ять полеглим бійцям!

…це не патетика, це факт…

Все буде Україна!

Слава Україні!!!

Сергій Сакіркін,

Спілка «Борошномели України»