Горох на еродованих чорноземах Степу

Источник

Журнал "Хранение и переработка зерна"

3323

Роль гороху при вирощуванні на еродованих чорноземах поки що не оцінена належним чином. Завдяки симбіотичній фіксації атмосферного азоту, який є елементом першого мінімуму в таких грунтах, а також здатності мобілізувати і засвоювати важкодоступні форми поживних речовин, він має потужний фітомеліоративний потенціал. Висока урожайність, цінні кормові і харчові якості та унікальні біологічні властивості визначають горох як джерело білку, один із кращих попередників колосових культур і надійний по-ліпшувач родючості грунту при недостатньому внесенні мінеральних і органічних добрив.

У цьому повідомленні узагальнені багаторічні (І978-2002рр.) дані досліджень технології вирощування інтенсивних сортів гороху при розміщенні його на еродованих грунтах на схилах різної експозиції, застосуванні перспективної техніки і нових вологозберігаючих протиерозійних способів обробітку грунту та мульчування поверхні поля пожнивними рештками і соломою зернових колосових культур. Дослідження вели в Дослідному господарстві "Дніпро" Інституту зернового господарства УААН і в умовах виробництва Верхньодніпровського та Солонянського районів Дніпропетровської області.

Грунти - чорноземи звичайні малогумусні середнього і важкого механічного складу на лессі від слабо- до сильноеродованих на схилах 1-5° і модальні на рівнині з вмістом гумусу в орному шарі 2,0-3,7%.

Проведеними дослідженнями встановлено, що еродовані чорноземи на схилах не здатні, при існуючій системі обробітку, створити комфортні агрофізичні умови середовища для росту і розвитку гороху. З втратою гумусу до 2% і руйнуванням водотривкої структури грунту нижче 20% до критичного рівня зросла їх щільність, зменшились шпаруватість і вологоємкість. На таких грунтах рівень продуктивності гороху, із-за посилених ерозійних процесів, низький і нестабільний по роках. Не вирішує проблему тут і ґрунтозахисна технологія вирощування гороху на основі плоскорізного обробітку.

При спушенні грунту плоскорізом, особливо в стані підвищеної вологості, формується потужна (6-8 см) з великою щільністю (1,60 г/см3) і малою (40,3%) кількістю макропор плужна підошва. Вона сильно обмежує глибину проникнення кореневої системи, її загальний розмір і міграцію вологи. При порівняно нетривалій посухі на таких ділянках рослини сильно страждають від нестачі води, так як глибше плужної підошви вона не може використовуватися рослинами із-за обмеженої кількості там коренів.

Із апробованих нами нових способів протиерозійного обробітку грунту під горох по комплексу оціночних показників кращим виявися різноглибинний чизельний на 16-26 см здійснюваний за допомогою розпушувачів типу "Параплау". Особливістю цих знарядь є робочий орган: криволінійний стояк - чересло, який сколює скибу по діагоналі її поперечного профілю, інтенсивно кришить її і скорочує тяговий опір більше як на 30%.

На відміну від плоскорізів при роботі діагональних розпушувачів "Параплау" не створюються плужна підошва і розвальні борозни за стояками робочих органів, а поле після обробітку залишається вирівняним. Агротехнічна ефективність такого обробітку особливо висока на сухих південних схилах і переущільнених грунтах на фоні мульчування поверхні подрібненою соломою зернових колосових культур.

При мульчуванні менші диспергування верхнього шару грунту і внутрішня ерозія (замулювання, закупорка шпар) при зливах, коливання вологості і температури грунту, випаровування води, швидкість вітру над самою поверхнею і дефляція.

Подрібнена під час збирання врожаю і розкидана по поверхні поля солома є додатковим джерелом надходження в грунт елементів живлення. В соломі зернових колосових міститься 0,5% азоту, 0,25 фосфору, 0,85% калію, а також кальцій, магній, цинк, мідь, марганець. Після лущення стерні із рештків соломи, що розкладається, утворюються органічні сполуки за складом близкі до підстилочного гною. Позитивна дія такого заходу вища, коли на кожну тонну соломи зверх першої, для компенсації азоту, зв'язаного мікроорганізмами, зноситься 7-8 кг азоту у вигляді амі-ачної селітри чи сечовини.

Сучасні інтенсивні сорти гороху характеризуються підвищеною здатністю засвоювати фотосинтетичну активну радіацію і поглинати велику кількість елементів мінерального живлення. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи вони споживають 4,5-6,0 кг азоту, 1,7-2,0 фосфору, 13,5-4,0 кг калію. Для реалізації своєї високої продуктивності сорти вимагають створення сприятливих умов перш за все для симбіотичної фіксації азоту. Цей процес розпочинається у фазі двох-трьох листків, досягаючи максимума в період бутонізації - початок цвітіння і практично припиняється до наливу зерна.

Найбільш інтенсивно фіксація атмосферного азоту бульбочковими бактеріями на коренях гороху відбувається при співвідношенні некапілярної шпаруватості до капілярної в грунтах легкого механічного складу 50:50 і важкого 25:75, добрій вологозабезпеченості, достатній кількості елементів мінерального живлення і інтенсивному фотосинтезі. В цьому випадку частка симбіотичного азоту в живленні рослин досягає 75% загальної потребі в ньому, а при погіршенні умов складає 45% і менше.

Дослідження показують, що на еродованих грунтах з вмістом гумусу менше 2%, а також при низькому (менше 10 мг на 100 г грунту) і дуже низькому (менше 5 мг на 100 г грунту) вмісті фосфору і калію необхідно вносить під горох фосфорні, калійні і азотні добрива. Фосфорні і калійні туки застосовують із розрахунку повної потреби для отримання запланованого врожаю, а азотні - з урахуванням мобілізації ґрунтового азоту і симбіотичної фіксації його з повітря.

Розміщення гороху на окультурених нееродованих чорноземах з вмістом гумусу більше 3,5% після удобрених попередників і кількості доступних форм фосфору і калію понад 15 мг на 100 г грунту гарантує отримання врожаю зерна 30 ц/га без внесення добрив. При забезпеченості фосфором менше 15 мг на 100 г грунту обов'язковим заходом на грунтах усіх типів є внесення стартової дози добрив в рядки при сівбі, зокрема гранульованого суперфосфату, а на схилах - складних туків, до яких входить азот, необхідний рослинам гороху уже в початкові фази їх розвитку. В цей час температура грунту на північних схилах і на мульчованих фонах ще низька, азоту в грунті мало і відсутні бульбочки на коренях. Доза складних добрив, що вносяться в рядки, повинна розраховуватись по фосфору і складати 10-20 кг/га діючої речовини.

Для гороху у стартовий період росту поряд із забезпеченням грунту поживними речовинами важливе значення мав фізичний стан і будова тієї частини посівного шару, яка формує насіннеєве ложе. Для посилення протиерозійної стійкості суглинкового грунту, збереження достатніх запасів продуктивної вологи на глибині загортання насіння (для проростання гороху потрібно води в 1,5-2 рази більше, ніж для ячменю і кукурудзи) в структурі поверхневого шару повинні переважати грудочки 0,5-20 мм, в посівному - 0,25-5 мм, тоді як пилу (часток розміром менше 0,25 мм) має бути не більше 6-8%.

При більшому розпорошенні грунт весною довгий час (до трьох тижнів) на глибині культивації залишається перезволоженим, а в обробленому шарі брилуватим. При сівбі гороху в такий грунт помітно падає польова схожість насіння, зростає ущільнення грунту і в послідуючему посилюється його розтріскування, спостерігається розрив коренів рослин і сильне випаровування вологи.

Одним із найбільш ефективних шляхів усунення негативного впливу мінливої погоди на фізичний стан грунту є покращення його структури. Чорноземи, в складі яких понад 40% водотривких агрегатів розміром більше 0,25 мм, мало ущільнюються і зберігають стійку сприятливу будову на протязі усього періоду вегетації гороху.

На більш оструктурених грунтах на рівнині і північних схилах волога опадів на 15-20% продуктивніше використовується посівами гороху, ніж на південних. Тут після дощів раніше і при більшій абсолютній величині настає розрив капілярних зв'язків у грунті, що в поєднанні з мульчуванням поверхні веде до суттєвого зменшення її непродуктивних втрат (табл. 1).

В роки з пізньою весною на теплих південних схилах шкода від надмірної втрати вологи весною зменшується, коли на мульчованому фоні здійснюють пряму сівбу гороху, використовуючи для цього зернові сівалки СЗ-3,6 обладнані анкерними сошниками конструкції Південного відділення Інституту механізації та електрифікації сільського господарства УААН.

Сошник з від'ємним кутом входження наральника в грунт не забивається пожнивними рештками, не залипає при підвищеній вологості грунту (до 30-32%) і забезпечує повне і рівномірне загортання насіння на задану (6-3 см) глибину без попередньої передпосівної культивації. Це на 15-20% підвищує використання рухомої вологи в орному шарі, позитивно позначаеться на повноті сходів і формуванні високої продуктивності гороху в посушливі роки.

При ранній сівбі рослини гороху розвивають більш сильну кореневу систему, яка проникає на 20-25 см глибше, ніж при звичайному строці сівби. В результаті такі посіви менше страждають від нестачі вологи в періоди без дощу і раніше визрівають.

На грунтах легкого і середнього механічного складу передпосівну культивацію під горох проводять на глибину загортання насіння (6-8 см) з таким розрахунком, щоб воно надійно розміщалось на однаковій глибині насіннєвого ложе з непорушеною системою капілярних шпар. У випадках коли спушення грунту проведено на більшу глибину, ніж для загортання насіння, щоб створити умови для дружного його проростання, грунт після сівби гороху ущільнюють, використовуючи для цього спіральні ребристо-клиновидні котки "Флексі-Койл". Крім прискорення відновлення капілярної системи шпар в діапазоні глибин від 5 до 8 см спіральний коток створює рубчату поверхню, яка в послідуючому надійно протистоїть дефляції і змиву грунту при зливах.

Таблиця 1. Агровиробничі властивості грунту і урожайність гороху на рівнині і схилах різної експозиції
ПоказникиРівнина і схили до 20Схили 3-50
південнийпівнічний
Щільність будови грунту, г/см3, в шарі:
0-10 см1,151,261,18
10-20 см1,261,381,29
Частка водотривких агрегатів розміром більше 0,25 мм в шарі 0-20 см, %42,318,631,0
Твердість грунту в шарі 10-30 см (фаза бутонізації гороху), кг/см219,427,814,6
Шпаруватість грунту в шарі 10-30 см, %:
загальна53,048,551,9
капілярна34,528,930,2
Запаси продуктивної вологи перед сівбою гороху в шарі 0-150 см, мм160145180
Непродуктивні втрати вологи за перші 35 днів від початку сівби, мм567041
Вологість розриву капілярних зв'язків в орному шарі грунту в фазу бутонізації гороху, %23,818,621,1
Урожайність гороху, ц/га:
2000 р.36,732,543,1
2001 р.46,136,442,7
2002 р.20,59,727,4
середня34,426,237,7

В технології вирощування гороху особливо небажане використання на весняно-польових роботах важкої колісної техніки, що призводить до різкого підвищення твердості грунту, яка перешкоджає нормальному росту і розвитку кореневої системи рослин. Достовірне підвищення твердості грунту в дослідах по колії трактора просліджується на глибину до 50-60 см і в залежності від його вологості в послідуючому змінюється від 15-29 до 50-60 кг/см2, тоді як на початку вегетації гороху вона не повинна перевищувати 7-8 кг/см2 і в період інтенсивного розвитку рослин - 12-16 кг/см2.

Горох, як вологолюбива культура, від недостачі вологи особливо страждає при вирощуванні на південних схилах. В жорстких екологічних умовах цих схилів в посушливому для нього 2002 році урожайність культури становила 9,7 ц/га, що менше ніж на плакорі на 10,8 і північному схилі на 17,7 ц/га. В зволожені роки залежність продуктивності гороху від ступеню еродованості грунту і експозиції схилів була виражена менше. В средньому за 2000-2001 рр. різниця в урожайності гороху між плакором і південним схилом становила 6,9 ц/га, або 21% від рівня урожайності на рівнині (34,5 ц/га). На плакорі і північному схилі співвідношення між урожайністю було більш вирівняним. Різниця склала всього 1,5 ц/га, або 3,5% на користь останнього. Досягалось це в такі роки за рахунок високої симбіотичної здатності гороху фіксувати атмосферний азот, який в еродованих грунтах знаходиться в першому мінімумі.

З економічної точки зору горох найбільш вигідно вирощувати на тіньових схилах північної і північно-західної експозицій. Тут рівень собівартості 1 ц зерна в роки досліджень був нижчий, ніж на південному схилі на 23,8% і плакорі на 5,9%, а рентабельність вищою відповідно на 49,2 і 16,1% і склала 100,8%.

У нових сортів гороху Дамір-1, Дамір-2 укорочені міжвузля і видозмінені листя (численні добре розвинуті вусики) формують високу стійкість посівів до полягання, а скупченість сфери плодоношення - дружне дозрівання насіння. Це обумовлює високу технологічність сортів при збиранні. На чистих від бур'янів полях горох можна збирати прямим комбайнуванням, що дає змогу значно розширити площі культури і, в першу чергу, на схилах, де раніше її не вирощували із-за труднощів, пов'язаних з роздільним (двофазним) збиранням.

В 2002 році в дослідному господарстві "Дніпро" Інституту зернового господарства УААН при різних технологіях збирання гороху одержано урожай сорту Дамір-2 21,8 ц/га на площі 145 га і сорту Харківський янтарний при вищій біологічній урожайності - всього 19,3 ц/га на площі 176 га. За рахунок більших затрат коштів і втрат врожаю при застосуванні двофазного способу збирання собівартість 1 ц зерна гороху Харківський янтарний зросла на 8,1 грн., а чистий прибуток зменшився на 177 грн. з 1 га посівів порівняно з сортом Дамір-2, який збирали прямим комбайнуванням.

Пабат І.А., доктор сільськогосподарських наук; Горобець А.Г.,

Горбатенко А.І. кандидати сільськогосподарських наук

Інститут зернового господарства УААН

Реклама

Вход