Як довів 2020 рік, навіть найсильніші економіки світу можуть похитнутися від глобальної кризи. Вже майже рік великі індустрії, підлаштовуючись під нові умови, намагаються працювати для утримання своїх позицій. Деяким бізнесам, великим чи малим, це не вдається, деяким пощастило більше, адже карантин карантином, а обід за розкладом. Про те, як впорався український АПК з викликами 2020-го, чи вдалося Україні – одній з найбільших аграрних країн втримати свої позиції на світовому ринку і про те, які наразі потрібні агрополітичні кроки для їх посилення, АПК-Інформ розповіла Ольга Трофімцева, голова правління Асамблеї аграрних палат України, ексочільниця Міністерства аграрної політики та продовольства України.
- Ольго Василівно, рік тому в інтерв'ю АПК-Інформ, яке було присвячене розвитку українського зернового ринку , Ви сказали: «Україні потрібно працювати над посиленням своїх позицій на світовому ринку». Наскільки, за Вашими оцінками, представники українського АПК (влада, галузеві організації і безпосередньо самі учасники цього ринку) просунулися у вирішенні даного завдання в умовах реалій 2020 року?
- Відповідаючи на це питання, дійсно треба робити поправку на специфіку ведення діяльності у 2020 році, загальносвітову ситуацію, а також на всі негативні економічні процеси, які були викликані пандемією та її наслідками практично у всіх країнах. Також варто відзначити, що у таких умовах надзвичайно складно посилювати позиції України на світовому ринку, важливо було хоча б не втратити тих, яких уже вдалося досягти. Тому тут можна сказати, що цей рік був досить непоганим для українського АПК і країни в цілому. Всі чудово пам’ятають ситуацію з форвардами, з форс-мажорами, через які виникали невиконання контрактів, з неурожаєм, та іншими факторами, які суттєво вплинули у 2020 році на діяльність українських агрокомпаній. Однак, якщо подивитися сукупний результат, то Україна минулого року знову отримала від аграрного експорту $22,2 млрд. Звичайно, зафіксовано зниження обсягів відвантаження зернової продукції порівняно з показником 2019 року, однак збільшення цін на продукцію дозволило не втратити країні у вартісному вираженні. Такий обсяг валютної виручки ще раз доводить, що ситуація була не такою і поганою для українського аграрного експорту.
Це є одною стороною медалі, іншою є те, що зараз ще частіше, аніж завжди, змінюється кон’юнктура ринку. Відповідно, його учасникам потрібно швидко реагувати на зміни і на рівні компаній, і на рівні секторальних об’єднань, і, звичайно, на рівні держави. Ситуація у світовій торгівлі, і аграрній у тому числі, зараз є надзвичайно цікавою, непередбачуваною та досить динамічною, адже постійно укладаються якісь двосторонні або регіональні угоди про преференційну чи вільну торгівлю. Окрім того, розпочинаються, або закінчуються, або ж навіть загострюються якісь торгівельні війни, як от між США та КНР. Все це, звичайно, хоч інколи і опосередковано, впливає на Україну. І це тільки один з існуючих прикладів, а насправді ж подібних прихованих торгівельних суперечок відбувається багато. Відповідно, всі ці процеси потрібно відслідковувати, щоб мати можливість на них відповідним чином реагувати. Тож, підводячи підсумок 2020 року, якщо говорити про результат, який все ж вимірюється у валютних надходженнях до країни, можемо сказати, що виручка $22,2 млрд. від аграрного експорту – це дуже і дуже непогано.
Я вважаю, що було правильним рішенням дозволити українському аграрному бізнесу працювати у вільному режимі
- На Вашу думку, які найбільш дієві кроки були здійснені з боку держави для посилення позицій України на світовому ринку? Чого, на Вашу думку, так і не було зроблено?
- Мені дуже імпонувала діяльність нашого торгового представника – пана Качки. Всі чудово знають, що я критикувала і продовжую критикувати рішення щодо фактичної ліквідації і неповноцінного відновлення Мінагрополітики, що також, на мою думку, дуже негативно вплинуло на представництво України на міжнародних ринках. Проте, наш торговий представник в рамках своїх повноважень намагався робити все можливе, щоб наша країна не втратила своїх позицій. Дуже класним прецедентом, як на мене, стала вчасно укладена угода про зону вільної торгівлі з Великою Британією. В цьому питанні українська торгова політика спрацювала дуже добре. Окрім того, Тарас Качка увійшов в склад керівництва IGC, став заступником голови ради цієї міжнародної організації. Це теж надзвичайно важливо, адже раніше існувала проблема з тим, що українські представники були присутні у складах великих та значущих світових організацій, однак їх ніколи не було чутно. Так от, в останні роки це почало змінюватися, а в 2020 році завдяки Тарасу Качці – особливо. Відбувається це також не без участі та підтримки галузевих асоціацій. Ця тенденція дуже тішить, адже Україна стає більш помітною у міжнародних організаціях. Якщо ми позиціонуємо себе як одного з провідних експортерів аграрної продукції, нам потрібно мати свій голос у перемовинах в рамках тієї чи іншої міжнародної організації, так само як і мати можливість відстоювати свої інтереси на різних рівнях. Тому чудовим кроком є те, що Україну бачать, чують, з нашими представниками спілкуються.
Також варто відзначити те, що український уряд не піддався тій загальній істерії, яка особливо гостро відчувалася навесні-влітку у багатьох країнах відносно введення обмежень на експорт певної агропродукції. Деякі країни, зокрема й РФ, впроваджують й досі додаткові квоти на відвантаження певних видів сільгосппродукції. Я вважаю, що було правильним рішенням дозволити українському аграрному бізнесу працювати у вільному режимі. Це дало можливість показати Україну світу як передбачуваного та стабільного партнера, який не кидається в крайнощі, а прогнозовано здійснює свою торгову політику.
- Можна сказати, що поточного сезону всьому українському аграрному ринку, або й всій Україні як ніколи зіграв на руку Меморандум між зернотрейдерами та владою? Адже, були б якісь обмеження експорту – не було б $22,2 млрд.
- Так. Якщо говорити про Меморандум, то, з одного боку, багато хто його критикує та говорить, що він не має юридичної сили, що це виключно символічний документ, але насправді цей символізм діє. Як на мене, це інструмент діалогу. І він саме для цього і запроваджувався – для спілкування бізнесу і уряду про положення речей на ринку. Адже як тільки виникали якісь тривожні сигнали на ринку, всі відразу сідали за стіл перемовин і розбиралися, чи потрібно якимсь чином корегувати цифри, прописані у додатку до Меморандуму. Цей документ є таким собі soft power – м’яким механізмом ринкового впливу, який, як мені здається, поки що непогано використовується.
Вийти на новий ринок збуту - прекрасно, а ось дійсно закріпитися на ньому - більш складне завдання
- У такий складний період Україні все ж вдалося відкрити нові ринки для збуту зерна. Наприклад, Пакистан в 2020/21 МР почав закуповувати українську пшеницю, борошно і кукурудзу, Саудівська Аравія повернулася до закупівлі пшениці після тривалої перерви, Таїланд крім пшениці почав купувати кукурудзу. Чи можуть дані ринки стати для нашої країни не тимчасовими?
- Насправді, відкриття/закриття ринків – це постійний процес. До того ж, відкриття певного ринку не відбувається за рік, робота для цього ведеться 3-5 років. В цьому питанні я погоджуюся з деякими колегами, які говорять, що чудово, що ми робимо багато роботи для виходу на нові ринки, та головне, щоб ці ринки потім не закривалися. Варто приділяти багато уваги безпечності та якості продукції, яку ми постачаємо на ці ринки, щоб Україна не отримувала нотифікації. «Застовбитися» на нових ринках можна тільки стабільно, згідно укладених договорів, постачаючи на них якісну продукцію. Це, знову ж таки, дозволить сприймати Україну як надійного торговельного партнера. Найголовніше, причому в торгівлі з будь-якою країною, розуміти, що конкуренція на ринках досить висока. Тим більше на таких, як ринок борошна, які є не такими великими, який зерновий. До того ж, на ринку борошна грають такі потужні конкуренти як Туреччина, Росія, та інші країни. Як ми всі розуміємо, інколи боротьба буває не такою білою та чесною, як того хотілося б. Відповідно, потрібно дуже уважно ставитися до своєї репутації, постійно працювати на нових ринках, презентувати свою продукцію. Свого часу, дуже доречно просували аграрних аташе, які мають постійно представляти інтереси українських виробників. Це такі невеличкі краплини, які складаються в єдиний допоміжний масив. До речі, я дуже рада, що цього року наші представники є на виставці Gulfood, незважаючи на меншу кількість відвідувачів та компаній, які виставляються. Підсумовуючи свою відповідь, скажу, що вийти на новий ринок збуту – чудово, а от дійсно закріпитися на ньому та постачати свою продукцію не тільки протягом кількох років, а десятиліть – є більш складним завданням.
Україні потрібно, подібно Євросоюзу, активно-агресивно працювати над торговими угодами
- Про роль зон вільної торгівлі (ЗВТ) для розвитку українського агросектору. З 1 січня 2021 року набули чинності дві нові угоди про ЗВТ України - з Ізраїлем і Великобританією. Які перспективи для торгівлі сільгосппродукцією з цими країнами відкриваються для України і яке існує підводне каміння?
- Відносно укладання угоди про ЗВТ з Ізраїлем зазначу, що це був досить тривалий процес. Очікування від того, що вона вже набула чинності, тільки позитивні. Ізраїль начебто не такий великий ринок, однак, з іншого боку, для деяких груп продуктів є досить преміальним. Що стосується Великої Британії – це великий ринок. Він є надзвичайно цікавим для багатьох українських виробників як рослинницької, так і тваринницької продукції. Дуже добре спрацювала наша торгова дипломатія у підготовці угоди з цією країною. Вважаю, що цей ринок відкриває хороші перспективи для нашого АПК, зважаючи на всі невизначеності, які лишилися між Великобританією та ЄС. Адже, як пишуть європейські ЗМІ, в березні очікується ще більший хаос на кордоні щодо постачання продукції, адже на переулаштування певних речей потрібен час. Додатковий бар’єр, який буде існувати між ЄС та Великою Британією, дає нам шанс з нашою угодою, який, сподіваюся, наші виробники використають. Ну, а поки що очікуємо на цифри. Вже за результатами 2021 року можна буде робити перші висновки.
Загалом, угоди про преференційну торгівлю, про вільну торгівлю з іншими країнами в кожному випадку потрібно оцінювати і рахувати, яким чином вони мають виглядати. Зважаючи на глобальні тенденцій у світовій торгівлі, у тому числі аграрній, регіоналізацію, послаблення глобальних інституцій таких як СОT, вважаю, що нам однозначно потрібно, подібно до Євросоюзу, активно-агресивно працювати над такими угодами, адже це додаткові важелі та можливості для українських виробників.
- Україна і В'єтнам також висловили взаємну зацікавленість в укладенні угоди про вільну торгівлю. Раніше Ви відзначали В'єтнам як перспективний ринок збуту для української сільгосппродукції. На сьогодні ми бачимо незначні поставки пшениці з України в останні 2 сезони, і в поточному МР почалися поставки борошна. На Вашу думку, яких заходів необхідно вжити з боку України для збільшення обсягів поставок в даному напрямку, враховуючи ще й конкуренцію з РФ?
- Зрозуміло, що потрібно продовжувати міжурядовий діалог, ні в якому разі не заморожувати його. Іншим моментом є послідовність та системність у діях. Якщо вже відновилися поставки якоїсь продукції, то потрібно закріпитися на цьому ринку, підтвердити якість нашої продукції, надійність, як постачальника, ну і говорити про інші продукти. Я вважаю, що угода про преференційну торгівлю з В’єтнамом як мінімум має сенс. Тому потрібно переходити від розмов в активну фазу.
- Як і раніше, серед важливих регіонів збуту української продукції залишаються країни Азії, Африка та ЄС. Які зміни за минулий рік у розвитку експорту в даних напрямках варто відзначити?
- Знову ж таки, складно оцінювати через досить негативний вплив пандемії, та щодо Африки можу сказати, що порівняно з 2019 роком у 2020-му обсяги постачання української продукції до її країн зменшилися на 12%. Це є не дуже приємним моментом, адже всім відомо, що раніше Єгипет був завжди найбільшим покупцем українського зерна. До речі, у 2020 році його посунув Китай, що й стало, напевно, одним з основних чинників зменшення агроекспорту до країн Африки. Однак, $2,9 млрд – теж непоганий показник, як на мене. Потрібно працювати далі, до того ж по всім напрямкам континенту, бо зараз більше зосередження є на відкритті країн північної Африки.
Ситуація з агроекспортом до країн ЄС за підсумками 2020-го є такою ж – падіння більш як на 10%, до $6,7 млрд. При цьому бачимо збільшення імпорту агропродукції до України як з Євросоюзу, так і загалом. Вважаю, що нам варто зараз дуже уважно дивитися на ЄС, тим більше зважаючи на перемовини щодо перегляду умов зони вільної торгівлі, а саме нашої торговельної частини нашої угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це буде непростий період перемовин з таким потужним економічним гравцем, але потрібно лупати скелю. Потрібно домовлятися, адже зменшення експорту до цього регіону є тривожним дзвіночком.
Щодо країн Азії, то з цим напрямком все в України добре: за минулий рік отримано майже $11 млрд від агроекспорту, що більше показника 2019 року. Як я вже говорила, досягнуто такого результату в основному завдяки Китаю. Фактично країни азійського регіону у 2020 році закупили майже половину агропродукції, експортованої з України. Тим не менш, мені здається, що теза про диверсифікацію наших географічних ринків збуту аграрної продукції, на якій я наголошувала завжди, лишається актуальною. Адже ситуації на ринках можуть трансформуватися через зміну політиків, поглядів та інше. Наприклад, у ЄС зараз відбувається екологізація аграрної торгової політики. Тож, питання – яким чином вплине запровадження європейського зеленого курсу на український АПК та аграрно-продовольчий експорт лишається відкритим. Я тут досить стримано оптимістична, але, думаю, що нам потрібно бути готовими до таких собі екологічних нетарифних обмежень. Варто вже зараз розглядати інші можливості для збуту нашої продукції.
- І які саме, на Вашу думку, варто розглядати напрямки?
- Африканський, про який вже йшла мова. Зрозуміло, що на цьому ринку буде інша структура експорту, інша прибутковість по певним продуктам. Також не варто забувати і про Північну Америку, про ту ж Азію, вірніше всю її іншу частину окрім Китаю. Також є величезна країна – В’єтнам, з якою варто обговорювати двосторонні можливості, якщо не зону вільної торгівлі, то умови преференційної торгівлі. Потрібно уважніше дивитися на Корею, Японію, Сінгапур та інші країни. Індія також є досить великим, хоч і складним ринком, над розширенням можливостей якого теж постійно потрібно працювати. Також хотілося б звернути увагу наших агровиробників та експортерів на ринок Близького Сходу, регіон МENA, країни Перської затоки, адже не Саудівської Аравією єдиною... Є такі невеликі, але дуже цікаві з точки зору їх маржинальності країни, як Оман, Катар, Кувейт, та більші – Пакистан, Іран, Ірак, які мають свої певні обмеження з точки зору роботи з ними.
- За рік карантинного 2020-го практично не було можливості проводити очних міжурядових зустрічей, активно відвідувати міжнародні виставки/конференції та спілкуватися з потенційними партнерами. Як, на Вашу думку, все це позначиться на впізнаваності українського бренду?
- Ну, по-перше, це тимчасова міра. Нічого при цьому не заважало переходити в онлайн, як це зробив практично весь світ. Всі глобальні заходи, такі як International Green Week та Global Forum for Food and Agriculture в Берліні, цього року проводяться у онлайн режимі і нічого, всі чудово поспілкувалися. Так само найбільша в світі органічна виставка BioFach також відбувається онлайн. Відверто скажу, що у нас теж в 2020 році відмінилося і декілька бізнес і торгових місій до інших країн, в тому числі Перської затоки, ЄС. Звичайно, думаю, що всі вже хочуть повернутися до офлайн режиму. Важливо, незважаючи на такі форс-мажорі обставини намагатися працювати далі. Є листування, яке завжди і так присутнє к офіційному спілкуванні. Зустрічі на двосторонньому рівні відбувалися і на рівні офлайн, наші делегації літали і до ЄС на засідання комісій. Тому ця тимчасова ситуація, можливо, десь трохи і пригальмувала рухи, але точно не можна сказати, що прямо завадила подальшому розвитку. Радше звернути увагу на системність таких переговорних процесів, тому що, коли ми говоримо про представництво інтересів України за кордоном або, навпаки, про роботу з іноземними компаніями, які працюють у нашій країні, чи є покупцями нашої продукції, чи інвесторами в український АПК, для всіх них важливіше системність, прозорість, банальне верховенство права.
Зараз Мінагрополітики фактично не відповідає за зовнішній напрямок, що інституційно послаблює український АПК
- З чого тоді, на Вашу думку, треба буде починати відновленому Мінагрополітики в питанні відкриття нових ринків та зміцненню відносин з існуючими? І в цілому, за Вашими оцінками, коли Міністерство аграрної політики та продовольства зможе повноцінно повернутися до таких глобальних і важливих для українського агропромислового ринку питань?
- Хороше питання. Це дійсно буде залежати від того, коли це відновлене міністерство буде мати весь необхідний функціонал. Вважаю, як би це не виглядало недипломатично, рішення про залишення Держпродспоживслужби у структурі Мінекономрозвитку нісенітницею. Мінагрополітики мало б відновитися з усіма функціями, які йому належали до реорганізації. Адже зараз без Держпродспоживслужби, умовно, важко собі уявляю, яким чином взагалі міністерство буде приймати участь в процесах відкриття зовнішніх ринків. Якщо цей функціонал залишити за Мінекономіки, піде «розрив по горизонталі». І не зрозуміло, чим тоді взагалі буде займатися Мінагрополітики, адже на сьогоднішній день, згідно постанови Кабміну, це просто мінрибкадастр. В цьому питанні я залишаюся дуже критичною і прямою, і вважаю, що потрібно відновити міністерство в повноцінному його функціонуванні, щоб воно могло повноцінно відстоювати інтереси українського АПК на зовнішніх ринках чи всередині країни. Це не моя особиста забаганка. Якщо подивитися на досвід інших країн, в тому числі європейських, які є економічно успішними, побачимо, що там є профільні міністерства, які відповідають за агропромисловий комплекс і фактично за весь ланцюг від виробництва продукції, розвитку сільських територій, екологічні аспекти аграрної політики і закінчуючи збутом цієї продукції і на експорт в тому числі. У Мінагрополітики була купа робочих груп з представниками різних країн, зустрічі між міністрами. А у нас зараз міністерство фактично не відповідає за зовнішній напрямок. Вважаю, що інституційно це послаблює український АПК, якщо говорити про глобальні ринки.
- Ольго Василівно, дякую Вам за таку, як завжди, цікаву бесіду. Також не могла не приділити уваги Вашій новій посаді – голова правління Асамблеї аграрних палат України. Поділіться своїми враженнями від такого призначення.
- Це досить цікава інституція – Аграрна палата. Подібні існують в європейських та інших країнах. Якщо звернутися до історії, то, напевно, одним із найдавніших інструментів, які працювали у Великій Британії і в деяких інших державах, були саме інститути, представництва землевласників і агровиробників на регіональному і державному рівнях – аграрні палати. Тому, для мене очолювати Асамблею аграрних палат є великою честю. Дуже рада, що колеги з українських аграрних палат висловили мені таку довіру. На сьогоднішній день Асамблея аграрних палат об’єднує регіональні палати в 16 областях України. Моїм завданням є створити аграрні палати у всіх регіонах країни. Це, в першу чергу, робота на регіональному рівні. Робота, насамперед, по земельному питанню, яке напередодні відкриття ринку землі є дуже актуальним. Мова йде і про захист інтересів власників паїв, земельних ділянок, орендарів. Працювати будемо з мікро та малими фермерськими господарствами, крафтовиками, сімейними господарствами.
Другим аспектом діяльності Аграрних палат є розвиток в Україні, за досвідом європейських країн, дорадництва, юридичного, економічного та фінансового консультування. Недолугим було рішення попереднього уряду щодо ліквідації на обласному рівні управлінь агропромислового розвитку в багатьох регіонах. На мою думку, дуже важливо, щоб був певний замінник, об’єктивний партнер держави з одного боку, а з іншого – об’єктивний і водночас нейтральний партнер малих фермерів і землевласників в регіонах, такий собі аграрний ЦНАП.
Окрім того, у нас паралельно з відкриттям ринку землі в країні відбувається децентралізація, яка також відбувається не дуже оптимально. А такі інституції, як аграрні палати, потрібні на регіональних рівнях, щоб додатково фіксувати всі моменти у розвитку сільських територій та АПК, а також мати можливість впливати на них разом з тими аграрними асоціаціями, які є на місцях.
Це якщо дуже стисло і коротко. З часом буду потроху знайомити усіх з Асамблеєю аграрних палат, адже дійсно не всі знають цю організацію.
Бесідувала Юлія Шевченко
