Україні потрібно працювати над посиленням своїх позицій на світовому ринку – Ольга Трофімцева

Джерело

АПК-Інформ

4309

 

 

У міру розвитку сектору АПК України в цілому і зернового сегмента зокрема країна добре зарекомендувала себе на світовому ринку. При цьому світ не стоїть на місці і вимагає гнучкості і швидкості реакції на зміни ключових трендів як в динаміці споживання, так і в його структурі. В даний час перед Україною стоїть багато викликів як всередині країни, так і на глобальній арені.

 

 

Про основні досягнення зернового сегменту України, а також про ключові завдання, які зараз стоять перед ним, і роль держави в даному аспекті ІА «АПК-Інформ» поговорило з Ольгою Трофімцевою , екс-в.о. міністра аграрної політики та продовольства України.



- Ольго Василівно, охарактеризуйте підсумки першого півріччя зернового сезону - 2019/20 на українському ринку сільгосппродукції. Які особливості функціонування ринку можете відзначити з початку сезону?

- Серед ключових особливостей першої половини поточного маркетингового сезону я б виділила наступні:

  • 2019 рік запам'ятається всім учасникам ринку як рік рекордів України. Рекордний урожай пшениці (28,1 млн тонн, +14% до минулого року) і практично повторення рекорду 2018 року за обсягом виробництва кукурудзи (близько 35,5 млн тонн). Відповідно і обсяги експорту зернових з України очікуються на досить високому рівні. Варто відзначити, що на рекордні очікування виробництва ринок, в тому числі і світовий, відреагував істотним зниженням цін ще задовго до початку збиральної кампанії. Для порівняння: ціна пшениці на MATIF у вересні 2019 р. була нижчою за показник вересня 2018 р. майже на 17%.

  • Ревальвація гривні. Зміцнення національної валюти більш ніж на 15% в порівнянні з минулим сезоном хоч і послабило експортні позиції країни, але все ж не зробило її менш конкурентоспроможною.

  • Незважаючи на зміцнення гривні – вкрай високі темпи експорту зернових. За перші 5 місяців поточного сезону Україна експортувала 24,8 млн тонн зернових і зернобобових культур, що значно перевищує показник за аналогічний період минулого сезону (18,8 млн тонн).



- Зважаючи на різницю між закладеним у бюджет і реальним курсом гривні Україна і представники агробізнесу недоотримали колосальний обсяг грошових коштів. З урахуванням закупівлі ресурсів для весняної посівної-2019 за вищим курсом долара, а також зростаючих тарифів на логістику і зберігання, які часто також лягають на плечі аграріїв, ця сума стає просто приголомшливою. За вашими оцінками, яких збитків зазнали українські трейдери/сільгоспвиробники? Які наслідки?

- Безумовно, це має негативні наслідки у вигляді недоотримання прибутку сільгоспвиробниками і державою в цілому. Як відповідь на це питання я б привела просту арифметику. Наприклад, станом на листопад 2019 року ціни на пшеницю на біржі MATIF (Париж) фіксувалися на рівні 179 євро/т при курсі 27 грн/євро, при цьому рік тому ціни були 200 євро/т при курсі 31,8 грн/євро. Як бачимо, гривнева виручка знизилася як мінімум на 24%. За перше півріччя 2019/20 МР тільки на пшениці фактор ревальвації «з'їв» мінімум 6,5-7,0 млрд грн виручки виробника.

Це, звичайно, не дуже хороша ситуація, особливо в очікуванні анонсованого відкриття ринку землі, коли с/г виробникам знадобляться значні суми вільних коштів.

В даний момент валютний фактор є важливим, але не критичним. Якщо моделювати ситуацію, то найгірший сценарій може бути дуже болючим. Наприклад, посівна кукурудзи навесні 2019 року проходила при середньому курсі 27 грн/дол. США, нинішні продажі – по 24,5 грн/дол. США, а от якщо під весняну посівну 2020 року курс знову зросте до попередніх показників, то це може стати проблемою.



- Український ринок вже звик функціонувати в умовах «курсових ралі», при цьому істотне зміцнення гривні цього року здивувало всіх і не в кращому сенсі. Як ви оцінюєте значимість валютного фактору, і які способи мінімізації ризиків могли б віднести до ефективних?

- Найбільш сприятливим середовищем для роботи і розвитку експортно-орієнтованих компаній є поступова контрольована девальвація національної валюти. При цьому куди більш важливими є відсутність курсових «гойдалок» і гарантія стабільності. Ринкове середовище реагує не стільки на високий або низький курс, скільки на відсутність стабільності. Валютна волатильність є додатковим непередбачуваним фактором, якими багате аграрне виробництво, на додачу до погодних умов, і цінової кон'юнктури, і ситуації на ринках вхідних матеріальних ресурсів.

На жаль, в Україні широкого розвитку вони поки не отримали. Всі ці ризики часто по ланцюжку переносяться на плечі аграріїв. При цьому найбільш уразливі в даному питанні дрібні і середні фермерські господарства, тому як великі агрохолдинги і трейдингові компанії, будучи глобальними гравцями, мають можливість перестрахуватися і захеджуватися на міжнародних ринках. І це те, над чим потрібно працювати в першу чергу і на державному рівні в тому числі. Наприклад, проект IFC «Аграрні розписки» показав свою актуальність і ефективність даного інструменту. Однак це лише крапля в морі. Ще одним моментом, який вимагає розвитку, є підвищення культури форвардно-ф'ючерсного бізнесу на українському зерновому ринку саме із залученням дрібних і середніх фермерів.

Для мінімізації ризиків необхідна системна, довгострокова і прогнозована політика Кабінету міністрів і Національного банку України. А з урахуванням того, що сектор АПК забезпечує український бюджет 40% валютної виручки, я думаю, що до думок і потреб представників даного сегмента необхідно прислухатися.



- Останніми роками світовий ринок перенасичений факторами впливу (як фундаментальними: баланси попиту/пропозиції, так і політичними: загострення конфліктів і торгових війн, посилення санкцій). Як складається робота в таких умовах? На що б ви порадили звернути увагу в першу чергу?

- Зерновий сектор дуже ефективно розвивається, приходять інвестиції, з року на рік зростає виробництво зерна і відповідно обсяги його експорту. Україна, будучи одним з ключових гравців на світовому ринку зернових культур, з кожним роком стає все більш чутливою до впливу глобальних факторів. Успішність роботи в даних умовах багато в чому зумовлюється гнучкістю позиції і швидкістю реакції на зміни.

Щодо системних змін, над якими виробникам та експортерам в Україні необхідно було б зосередити свої зусилля для підвищення конкурентної стійкості зернового сектору, – це, перш за все, питання, пов'язані з якістю продукції. На даний момент в переліку найбільших світових експортерів пшениці Україна впевнено займає позицію постачальника найбільш дешевого зерна і, на жаль, не найкращої якості. І для вирішення даного питання необхідно вжити комплекс заходів по всьому ланцюгу – від вирощування до експорту зерна. І важливу роль в цьому відіграє простежуваність від поля до кінцевого споживача, включаючи його фітосанітарний стан і селекцію насіння. Займатися перевіркою якості зерна в портах або трюмі судна вже пізно, проблему ж необхідно вирішувати системно. Ми всі розуміємо, що питання отримання нотифікацій, які періодично виникають, можуть бути як об'єктивними, так і пов'язаними з конкурентною боротьбою. При цьому досягнення високої якості зерна допоможе Україні «застовпити» своє місце на світовому ринку, зберегти свої ринки і навіть збільшити свою присутність в тих чи інших країнах.

Крім цього, в даний час в світі залишається безліч імпортозалежних країн, тому необхідно продовжувати працювати над відкриттям нових ринків збуту (в тому числі розширювати присутність зернових і зернобобових в країнах Азії), працювати над угодами про вільну торгівлю або преференційними торговими угодами.



- За рахунок рекордного виробництва пшениці, ячменю та соняшнику, а також другого після рекордного обсягу валового збору кукурудзи в Україні ринок функціонує в умовах «високий урожай – низькі ціни». Чи можна пишатися рекордними обсягами експорту в таких умовах?

- Я б дещо переформулювала питання. Коли мова йде про бізнес, а вирощування зернових та олійних культур для українських виробників – це дуже серйозний бізнес, з використанням сучасних технологій, розвиненою транспортною та портовою інфраструктурою, то доречніше говорити не про гордість, а про економічну ефективність.

На жаль, поки немає остаточних показників рентабельності за 2019 рік, але в 2018 році рентабельність виробництва зернових культур становила 24,7%, а соняшнику – 32,5%, що є досить значними показниками.

Якщо говорити про низькі ціни, то зараз дійсно не спостерігається максимальних рівнів 2011-2014 років, в цей період індекс цін FАО на зернові культури коливався в межах 190-240 пунктів. Не забуваємо, у 2016-2015 роках він становив 145-150 пунктів. В останні 2 роки (2018-2019 рр.) коливання фіксуються в діапазоні 164-165 пунктів. Все це свідчить про те, що цінові коливання є звичним явищем на зерновому ринку.

Тому я б швидше сказала, що гордість у мене викликають українські виробники та експортери, які в непростих умовах доводять свою ефективність. До того ж розвиток даного сектора і приріст валютної виручки за рахунок високих обсягів експорту зерна – це один з тих факторів, які допомогли українській економіці вистояти у важких політичних і економічних умовах. Безумовно, Україні необхідно нарощувати виробництво і експорт товарів з доданою вартістю, і це закладено в стратегію розвитку нашої країни. Тим не менш, в даний час експорт зерна є для економіки України якоюсь подушкою безпеки.

 

- В цілому, як Ви оцінюєте конкурентоспроможність України на світовому ринку в порівнянні з Росією і Європою?

- На багатьох ринках Україна і Росія є прямими конкурентами. Взяти, наприклад, той же Єгипет. Щільно конкуруючи з європейськими країнами на деяких ринках збуту, Україна активно постачає кукурудзу до ЄС.

Враховуючи той еволюційний процес, який Україна пройшла за без малого 20 років, я вважаю, що її позиції досить непогані, особливо в порівнянні з РФ. І позитивна динаміка змін позицій України в рейтингу світових виробників та експортерів зерна є підтвердженням того. Єдине, потрібно працювати далі над їх закріпленням і посиленням, а також над пошуком своєї ніші. Той же ринок Близького і Середнього Сходу зацікавлений в імпорті зернових, при цьому налагодження відносин з імпортерами даного регіону вимагає багато часу (мінімум 3-5 років) для того, щоб вони сприйняли Україну як надійного експортера. Попит є, пропозиція є, перспективні ринки є, але за них потрібно поборотися. Це важка робота, і тут важливо не втратити цей темп.



- Які зміни в обсягах і географії експорту української агропродукції за останні кілька років ви могли б відзначити?

- Останніми роками Україна посилено працювала над відкриттям ринків В'єтнаму та Китаю. І одним з важливих досягнень для України стало саме закріплення позицій на останньому. Якщо проаналізувати динаміку експортних поставок, то можна впевнено сказати, що україно-китайські торговельні відносини розвиваються досить активно, і торгові війни між США і Китаєм деякою мірою зіграли українським трейдерам на руку.

Серед регіонів збуту я б виділила три основні вектори: Азія (Індія, Індонезія, Китай), Африка (Єгипет) і ЄС з можливими певними модуляціями. Я вважаю, що найближчим часом ці ринки залишаться пріоритетними для українського зерна. До того ж аналіз середньострокових прогнозів свідчить про збереження високих потреб ЄС в Україні на тлі розвитку тваринницького і птахівничого секторів.



- За якими продуктами майбутнє? Які ринки збуту вважаєте найбільш перспективними?

- До таких можна віднести високоякісну пшеницю, пшеницю твердих сортів, продукти переробки зернових (зокрема продукти глибокої переробки кукурудзи). Тут важливо відстежувати глобальні тренди в сегменті споживання. Наприклад, на тлі розвитку вегетаріанства в країнах Західної Європи та Північної Америки буде продовжувати зростати потреба у високоякісному білку. Джерелами даного білка можуть бути різні культури, при цьому важливо стежити за світовими трендами і відповідно до них змінювати структуру виробництва зернових. У свою чергу, це дозволить піти від вирощування монокультур, тим самим поліпшивши сівозміну і диверсифікувавши ризики при торгівлі.



- Для аграрного ринку України, який активно розвивається, одним з найбільш перспективних напрямків є експорт нішевих культур і органічної продукції. Як ви оцінюєте потенціал даних сегментів ринку в Україні і затребуваність продукції на світовому ринку?

- У цьому питанні потрібно бути дуже гнучким і швидко реагувати на зміни світових тенденцій. Не можна просто вирощувати те, що хочеться, і, виходячи з цього, шукати попит. Потрібно йти від зворотного.

Я вважаю, що українським аграріям варто звернути увагу на виробництво таких культур, як жито, гречка, зернобобові і т.д. Попит на ці культури в світі є і, згідно з прогнозами, буде тільки зростати, і на це потрібно орієнтуватися.

Щодо органічної продукції великі її обсяги (понад 80%) Україна експортувала до країн ЄС у вигляді сировини. Зараз кон'юнктура даного ринку збуту стає менш привабливою, і наші виробники органічної продукції змушені шукати нові ринки збуту або шукати ніші і переорієнтуватися на виробництво готової продукції (наприклад, пластівців).



- На сьогоднішній день що заважає аграрній галузі розвиватися більш активно? Як оцінюєте роль держави в даному аспекті?

- Якщо говорити про розвиток галузі в цілому, то я оцінюю його позитивно. Зараз відбувається нормальний еволюційний процес, в якому бувають періоди і підйому, і спаду.

Держава намагалася вибудувати партнерські відносини з сектором АПК: як мінімум – не заважати, як максимум – допомагати. В Україні було дуже багато запитів щодо програми держпідтримки елеваторної та переробної галузей щодо компенсації вартості будівництва нових потужностей.

В цілому, всі учасники ринку та інвестори, в першу чергу, очікують від держави стійкої і послідовної аграрної політики з довгостроковими планами.



- Рівень інвестицій (у тому числі іноземних) в аграрний сектор України в 2019 році помітно зріс. За Вашими оцінками, як розподілені обсяги цих інвестицій за напрямами діяльності (портові та елеваторні потужності, переробні підприємства тощо)? Які ключові інвестиційні проєкти Ви могли б виділити? Чи варто очікувати збереження тенденції збільшення обсягів інвестицій у 2020 році?

- Перш за все, хотілося б відзначити той факт, що обсяг внутрішніх капітальних інвестицій в аграрний сектор, на жаль, не зріс. Більш того, вперше з 2014 року в секторі було зафіксовано істотне зниження обсягів інвестицій.

За три квартали 2019 року обсяг капітальних інвестицій в сільське господарство істотно знизився – на 11,3%, при тому, що в цілому в економіку капіталовкладення зросли на 12,4%. Фактор ринку землі в даний момент продовжує залишатися головним генератором невизначеності, обумовлюючи більш ніж помірну політику інвестування з боку сільськогосподарських виробників.

Основним інвестиційним драйвером аграрного сектору, безумовно, залишаються напрямки, пов'язані з інфраструктурою ринку, насамперед портові та елеваторні потужності. За різними оцінками, загальний портфель реалізованих інвестиційних інфраструктурних проектів тільки за 2019 рік перевищив $1 млрд.

З найбільших інвестиційних проектів можна виділити запуск зернового терміналу MV Cargo спільно з Cargill в порту «Південний». Це один з найбільших інвестиційних проектів у галузі вартістю $150 млн.



- На тлі позитивної динаміки виробництва зернових та олійних культур в Україні як Ви оцінюєте ступінь готовності інфраструктури та логістики до валового збору понад 100 млн тонн?

- За даними офіційної статистики, на початок 2019 року загальні потужності з одночасного зберігання зернових та олійних культур були на рівні 78,3 млн тонн. У той же час будемо відверті, велика їх частина – це старі елеватори і склади підлогового зберігання. Формально гострої проблеми з місцями для зберігання не спостерігається, але, з іншого боку, існує проблема з оснащеністю елеваторів для якісної переробки та зберігання зерна. Тут є над чим працювати.

Останніми роками портові потужності з перевалки зернових і олійних культур динамічно розвиваються, тільки в порівнянні з минулим роком вони збільшилися на 9% і досягли 85 млн тонн на рік.

Залишається болючою і актуальною проблема доставки зернових вантажів з внутрішніх елеваторів до портів. Це по-справжньому «вузьке горлечко», багато в чому амбітна мета «100 млн тонн» залежатиме від готовності головного перевізника – «Укрзалізниці». Водночас не слід забувати про розвиток альтернативних способів транспортування – річкових перевезень.



- Останнім часом учасники українського ринку (особливо при роботі в експортному напрямку) стикаються з проблемами залізничної логістики. Виходячи з Ваших спостережень, введення керівництвом «Укрзалізниці» маршрутних відправок і закриття малодіяльних станцій спростило або ускладнило ситуацію?

- За січень-жовтень 2019 року обсяг перевезень зернових вантажів залізницею склав 32,3 млн тонн проти 26,1 млн тонн за аналогічний період 2018 року, зростання – 23,9%.

Якраз минулого року «Укрзалізниця» виступила з ініціативою про маршрутні відправлення та закриття малодіяльних станцій. Безумовно, підстави і мотивація у даного рішення були. У той же час початкові пропозиції виглядали дещо радикально і не враховували думку ринку.

Потрібно сказати, що завдяки діалогу, майданчиком для якого виступило профільне міністерство, між усіма суб'єктами ринку – виробниками, експортерами, «Укрзалізницею», морськими портами, асоціаціями, державними органами – вдалося домогтися компромісних рішень, які враховують інтереси один одного.

Суха статистика 2019 року просто констатує цей факт.



- Кабінет міністрів 4 грудня 2019 р. прийняв постанову про проведення пілотного проекту з допуску приватних локомотивів на окремі ділянки залізниці, тим самим анонсувавши скасування монополії УЗ і в даному питанні. Це питання обговорювалося вже кілька років. Як ви вважаєте, чому зазначена постанова була прийнята лише зараз? Коли можна буде побачити перші результати і оцінити ефективність цього заходу?

- Як я вже згадувала, минулого року на базі профільного міністерства працював логістичний штаб, на якому питання приватної тяги також не раз піднімалося. Просто кожному рішенню свій час. Я думаю, що «Укрзалізниці», безумовно, знадобиться час на опрацювання умов і деталей пілотного проекту. Після цього можна говорити про ефективність і результати.



Спілкувалась Анна Танська



Реклама

Вхід