Важливо не лише мати товар, а й вміти його продавати – торгпред України (АПК-Информ: ИТОГИ №2 (80))

Джерело

АПК-Інформ

7064

Українські виробники та трейдери сільськогосподарської продукції вкотре доводять свій професіоналізм, налагоджуючи торгівлю з країнами з різних куточків світу. Адже навіть за нелегких умов 2020 року агропродукція з України таки з’явилася на нових ринках. Однак у такій важливій справі, як налагодження системних та міцних торговельних відносин з новими для України державами, не варто забувати про участь урядових організацій та представників профільних міністерств. Саме про їх роль, можливості та плани у зміненні українських позицій на світовій аграрній арені поговорили з торговим представником України, заступником міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарасом Качкою.


 

- У 2020 р. Україна втретє поспіль оновила історичний рекорд аграрного експорту. За оцінками науковців Інституту аграрної економіки, вирішальним для сумарного зростання експорту продукції АПК стало збільшення обсягів поставок до Азії. З чим, на Вашу думку, пов’язаний цей перерозподіл експортних направлень для України?

- Говорячи про сільське господарство, буде доречніше використовувати відповідні часові проміжки, адже 2020 календарний рік – це друга половина 2019/20 та перша половина 2020/21 маркетингових років. Так, у сезоні-2019/20 Україна вийшла на друге місце і за обсягами і за отриманою виручкою від експорту зерна на світовий ринок, якщо розглядати окрім кукурудзи та пшениці ще й такі як ячмінь, овес, жито та інші нішеві культури зернової групи.

До того ж, Україна в останні МР стабільно є лідером з постачання олії, на яку з кінця минулого року бачимо як шалений попит, так і ціновий бум. Завдяки чималій внутрішній переробці олійних культур, ми ще й маємо шроти – соняшниковий і ріпаковий.

Також в останній час бачимо зростання цікавості українських виробників та переробників до сої. Звичайно, за обсягами ця культура та продукти її переробки ще не досягають показників експорту кукурудзи чи олії, однак ціна на зовнішніх ринках на соєву продукцію відіграє значну роль.

До всього цього не варто забувати про іншу аграрну та харчову продукцію, яку експортує Україна – курятина, яловичина, борошно, вино, солодкі напої та мінеральні води, різноманіття кондитерських виробів, а це три експортні категорії у різних групах – печиво (борошняна група), карамельки (цукрова група), шоколад (шоколадна група). Окрім всього перерахованого, є ще чимало позицій, що показує, наскільки у нас розвинутий АПК. Тож можемо говорити про те, що подібні величезні коливання у обсягах експорту стосуються в першу чергу зернових культур. І на них (на коливання. – Прим. ред. ) найбільшим чином впливають два-три важливих чинники. Першим є те, що з кінця попереднього МР і до початку поточного всі зіштовхнулися з питанням продовольчої безпеки. Навесні це були ознаки панічної закупівлі продукції на міжнародних ринках, подібні скуповуванню населенням у супермаркетах, які пов’язані з побоюваннями можливих логістичних перебоїв у поставках. Ці побоювання не справдилися. І це велика заслуга Мінекономрозвитку, заступники міністра якого дуже активно працювали в координації як внутрішній, так і міжнародній. Нам вдалося збити паніку і забезпечити стабільність поставок всієї необхідної продукції.

Також варто пригадати ситуацію з експортом пшениці наприкінці сезону-2019/20, коли, згідно з меморандумом, граничний обсяг відвантажень складав близько 17 млн тонн, і починаючи з квітня-травня доводилося контролювати кожні 100 тис. тонн зерна. Однак, надходження першого урожаю, разом з наявними перехідними залишками, дозволили спокійно пережити експорт пшениці на рівні 17,4 млн тонн за підсумками сезону. Вважаю це супер успіхом, якого було досягнуто без жодних обмежень.

Єдиною слабиною була гречка, яку в країні вже мало хто їсть, проте вона є політичним індикатором, тим нішевим та водночас знаковим для ціноутворення продуктом. Через те, що закрився експорт з Євросоюзу, ми також дали слабину і зупинили її відвантаження. Гадаю, що не варто було цього робити, адже в той момент, коли ми запровадили заборону на експорт, ринок вже наситився і стабілізувався. Це була локальна, внутрішня ситуація.

Восени до пандемії додалася посуха, низький врожай не лише в Україні, а і глобально. До того всього накладається ситуація, пов’язана з АЧС в Китаї. Форсування відновлення свинарства в КНР, накладене на надмірну увагу до забезпечення продтоварами, привело до того, що левова частка української зернової продукції була відправлена на азійський ринок, зокрема на китайський.

Крім того, цікаво розвивалася історія з рослинною олією. Зокрема, Індонезія запровадила експортне мито на пальмову олію, відповідно це призвело до зростання ціни на цей продукт. Це, в свою чергу, підтягнуло і так високий попит на соняшникову олію, наряду зі зменшенням урожаю соняшнику. Відповідно, ми мали фантастичні ціни на олію, що теж вплинуло на показники українського експорту. Тому у нас і вийшла парадоксальна ситуація: за обсягами Україна експортувала менше агропродовольчої продукції, а у грошовому еквіваленті отримала за неї значно більше.

 

- Кілька азійських країн – Пакистан, Тайвань, Тайланд – розпочали експортувати (або повернулися до експорту) української зернової продукції. На Вашу думку, наскільки для нас це є перспективними напрямками для нарощування торгівлі? Чи є ймовірність того, що ці ринки не будуть тимчасовими для України?

- Це спостереження є дуже важливим для розуміння того, як ми розвиваємося. Адже є такий ринок, як Індонезія, до якого певний період наша продукція постачалася як реекспорт з інших країн, в тому числі з Туреччини. Ми насправді, маючи обсяги, якими можемо торгувати, для себе комерційно тільки відкриваємо торгівлю безпосередньо з азійськими країнами. Для тієї ж Індонезії Україна лише позаминулого року вийшла як номер один в прямій безпосередній торгівлі пшеницею. Всі мають пам’ятати історію з великою кількістю фітосанітарних нотифікацій, яку отримала Україна від Індонезії. Після цього ситуація нормалізувалася, адже товаропотік змінився, ми стали напряму торгувати з тією ж Індонезію і, відповідно, зайняли цю нішу напряму.

Так само ми виходили і на інші ринки азійські ринки. Це означає, що торгівля безпосередньо з України вирівнюється і міцнішає . Важливо не лише мати товар, а й вміти його продавати. І навичка вміти продавати – найбільш важлива річ, яку ми здобуваємо до вміння вирощувати гарні врожаї. Навчилися вирощувати, тепер будемо покращувати ситуацію в прямих продажах, покращенні якості, збільшенні ціни, логістиці тощо. Як наслідок – будемо мати більшу валютну виручку, стабільність постачань, кращий розвиток. Принаймні, це той оптимістичний сценарій, який я бачу.

Відносно тимчасовості ринків зазначу, що наша індустрія стає набагато системнішою. Помітно розбудується логістика, упорядковуються справи в корпораціях. Уряд зі свого боку займається вирішенням фітосанітарних питань, митних, а комерція в чистому вигляді – заслуга нашого бізнесу.

 

- Чи ведеться наразі робота з налагодження співпраці ще з якимись азійськими країнами? Яка агропродукція українського походження може бути цікавою на сьогоднішній день споживачам цього регіону?

- Ми виходимо з ініціативами укладення угод про вільну торгівлю з В’єтнамом, Індонезією, також працюємо з Китаєм як з довгостроковим проектом. КНР взагалі є специфічною країною, яка входить до трикутнику протистояння ЄС-США-Китай, до того ж вона є складною для нашої економіки, адже це також великий постачальник своєї продукції на наш ринок.

Незважаючи на те, що ми скоротили торговий дефіцит з Китаєм, він все одно є, адже ми купуємо багато китайської продукції. Однак, простір для лібералізації торгівлі з КНР величезний , і я радий, що мої візаві з Міністерства комерції Китаю погоджуються з тим, що ми маємо вивчати подальші кроки для досягнення цієї мети. Ми підписали відповідну заяву про здійснення спільного дослідження щодо лібералізації торгівлі щодо укладення угоди про вільну торгівлю. Сподіваюсь, що десь за рік, провівши дослідження, ми зможемо трансформувати це в конкретне технічне завдання щодо переговорів.

З Індонезією і В’єтнамом в цьому питання трохи простіше, адже інтерес набагато чіткіший, але 2021 рік буде також періодом проведення досліджень, і я радий, що ми заходимо в цю фазу, адже це значить, що ми перейдемо в подальшому і до перемовин про преференційні угоди з цими країнами.

Щодо цікавої цим ринкам української продукції, то, умовно, ми можемо поділити її на два блоки. Перший – зернові, олія, шроти, соя, ріпак, продукція, яка є масовою та глобальною. Але поза тим лишається величезний простір для того ж борошна, крупи, м’ясомолочної продукції як сирої, так і термічно обробленої, ягід та фруктів, кондитерської продукції. За великим валом зернових, які експортуються мільйонами тонн, є ще величезна номенклатура, яка торгується меншими обсягами, але з більшою доданою вартістю.

 

- Вперше за декілька років зменшився експорт української сільгосппродукції до країн ЄС – на 10,3%. З чим, на Вашу думку, це пов’язано? Чи очікуєте Ви на зміну цієї тенденції у 2021 році?

- Зрозуміло, що це падіння є цілком обґрунтованим, тому що держави Європейського союзу найбільше зазнали економічних втрат через пандемію та її вплив. Особливо в сфері харчування, адже ресторани закриті і досі майже повсюди в ЄС. Через зменшення споживання, знизилося і виробництво. ВВП в ЄС скорочується більше ніж в Україні, тож закономірно, що попит з боку країн блоку на українську продукцію меншає.

У питанні торгівлі з Євросоюзом інакша логіка, ніж з Азією, адже з ЄС ми входимо у набагато глибшу виробничу кооперацію , наприклад з української томатної пасти у Європі робиться кетчуп. Або український мед постачається на європейський ринок – і готовий фасований, і для промислових цілей. Так само з соками, курятиною і багатьма іншими продуктами. Тут логіка у об’єднанні ринків, як от по молочним продуктам фіксується дуже велике проникнення.

Була ситуація, коли ЄС імпортував молочку, а Україна експортувала. У 2016 році Україна швидко зайняла своїм вершковим маслом нішу Індонезії. Зараз ми проходимо трансформацію українського тваринництва, є скорочення молочної сировини, відповідно маємо більше імпортованої продукції з ЄС. При цьому ми постачаємо мільйони тонн кукурудзи на ринок Європи, тоді як тарифна квота, яка записана в угоді про асоціацію, є значно меншою. Це говорить про те, Україна має ту кормову базу, яка потрібна країнам ЄС для розвитку їх тваринництва.

Не менш важливу роль відіграє і буде відігравати органічна продукція. Адже Євросоюз є драйвером розвитку органічного виробництва в Україні, адже 70% української продукції постачається саме до Європи . Відповідно, з часом і в самій Україні буде зростати попит на органік, адже наразі ця продукція для самих українців є якоюсь екзотичною.

З ЄС ми також дуже сильно зав’язані технологічно. Поясню. Наприклад, ми робили за допомогою Ukrainian Business & Trade Association і Укрпромзовнішекспертиза дослідження з приводу моделювання ситуації, якщо ми повністю лібералізуємо ринки для сільськогосподарської продукції по ще нереалізованим пунктам, тобто там, де ще існують тарифні квоти. Так от ми з’ясували, що при повній реалізації це буде кількасот мільйонів доларів додаткового експорту. Але для того, щоб зробити можливим цей експорт, треба на сотні мільйонів доларів спочатку імпортувати продукції. Коли ми говоримо про імпорт тих же засобів захисту рослин, технологій, якихось харчових складників, треба розуміти, що все це йде з Європейського союзу. Тому розвиток нашого виробництва залежить від постачання європейських «інгредієнтів».

 

- Говорячи про Європу. Нещодавно представлено Європейський зелений курс - дорожню карту перетворення Європи на перший у світі кліматично нейтральний континент до 2050 року. Наскільки це є позитивним чи негативним фактором для України?

- На мою думку, впровадження цього курсу має сказатися на нас позитивно з різних причин, хоча це є і певним викликом. Очевидно, що досягти цілей Європейського зеленого курсу Європа може лише разом з Україною . Це питання і географічної близькості і того технологічного зв’язку, про який я говорив. Адже і українська продукція є частиною виробництва сільгосппродукції в ЄС, і європейська, відповідно, у нас. З кожним роком цей зв’язок посилюється. Тому Європі без України досягти цих цілей неможливо.

З іншого боку, Україні необхідно оновити і удосконалити саме розуміння виробництва сільськогосподарської продукції. До того ж, врахувати не лише питання ефективності АПК, безпечності продукції, але також і чинник впливу на довкілля. Ми бачимо, як у Європі змінилася політика щодо використання пестицидів, коли до уваги береться не лише їх вплив на безпечність їжі, а й на довкілля. Відповідно, в подальшому змінюватиметься політика щодо того, що буде дозволено на ринку пестицидів. Безперечно, Україна має сказати своє слово з приводу того, що є шкідливим, що не є. Завданням українського уряду є донести це слово до Брюсселю, і сприяти, щоб наша думка була врахована у формуванні тих чи інших правил.

 

- Вже зараз експерти говорять про можливе встановлення додаткових торговельних бар'єрів для українських експортерів на ринку ЄС. Чи є виправданими подібні побоювання, на Вашу думку?

- Вважаю, що ризик встановлення якихось додаткових торговельних бар’єрів є мінімальним, адже ні уряд, ні бізнес не нехтують зміною політики у Європі. Гадаю, ще не встигли забути історію з використанням хлорпірифосу, коли ЄС знизив максимально допустимі норми його залишку у сільгосппродукції. Це лягло ризиком на наших експортерів, і це є зрозумілим для всіх. Це є прикладом того, який вплив на торгівлю може мати нехтування політики ЄС, аж до появи якихось торгових бар’єрів.

Наразі ж питання полягає в тому, щоб інтенсивно, проте акуратно і злагоджено працювати з ЄС в найближчі рік-два, коли буде формуватися саме політика цього зеленого курсу.

 

- На початку лютого Ви брали участь у другому засіданні Комісії з питань координації виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, де, зокрема, обговорювалися плани та ключові пріоритети розвитку відносин між Україною та ЄС у 2021 році. Які задачі були окреслені перед українською командою? На чому Ви та ваша команда будете працювати у 2021 році для налагодження більш тісних відносин з ЄС?

- Було обговорено досить широке коло завдань, а з того, що стосується безпосередньо сільського господарства, можна умовно поділити на кілька блоків. Перший – робота над законодавством у сфері безпечності харчової продукції та захисту рослин. У нас є схвалений закон про ветеринарну медицину і благополуччя тварин, положення якого треба імплементувати, а це величезне коло підзаконних актів, впровадження яких займе кілька років.

Також в грудні-січні були подані до ВРУ законопроекти про захист і карантин росли, і про дитяче харчування, і про упаковку харчових продуктів, і інші. В принципі, це такі важливі останні кроки, які потрібно зробити для повного переходу на європейські правила сфери безпечності харчових продуктів. Це є нашим незмінним пріоритетом, адже це дасть можливість зняти існуючі нетарифні бар’єри у торгівлі з ЄС та попередити виникнення нових.

Другим великим блоком завдань є перегляд тарифів. Ми обмінялися дипломатичними нотами, і в найближчі кілька місяців активно буде вестися переговорний процес по цифрах, і потім його формалізація. Це завдання на 2021 рік.

Крім того, є багато супутніх речей – промбезвіз, мита, питання внутрішніх водних шляхів і багато інших, які є пов’язаними з сільським господарством. Все це ми проговорили, визначили пріоритети, домовилися про відеоконференції та формальні переговори, обмін даними та інші можливості співпраці. Програма з ЄС дуже інтенсивна на 2021 рік.

 

- З 2021 року почали діяти угоди про ЗВТ між Україною та Великобританією, а також Україною та Ізраїлем. Які перспективи це відкриває перед українським АПК?

- Зазначу, що у випадку з Великою Британією перед нами було завдання зберегти режим вільної торгівлі, який ми мали з цією країною, доки вона була членом Європейського союзу. Адже нещодавно ми отримали ноту від ЄС, що формально, остаточно і безповоротно Британія з 1 січня 2021 року не є частиною митної території Євросоюзу.

Відповідно, нам треба було забезпечити, щоб між нашими державами зберігся той режим торгівлі, який ми мали раніше, доки Великобританія була частиною митної території ЄС. Ми це забезпечили. Угода про вільну торгівлю створює такі самі умови торгівлі, і навіть кращі. Ми намагалися знайти ту частку торгівлі, яка була за Британією всередині ЄС, і нам вдалося її номінально дещо збільшити. Адже ми розуміємо, що частина української продукції йде до Британії через інші держави ЄС . Тож наразі ми маємо трішки кращі умови за тарифними квотами, але це не найголовніше.

Ми розуміємо, що у 2021 році буде налагоджуватися наша виключно двостороння співпраця, а вже наступного року зможемо оновити цю угоду для того, щоб ще більше зменшити торгові бар’єри.

З Ізраїлем, навпаки, угода є першим етапом, де є багато правил і винятків. Тому закликаю щодо торгівлі з Ізраїлем дуже уважно перевіряти кодифікацію свого товару, тарифний режим .

Цю угоду я назвав би угодою першого покоління, яка призвана, щоб затестити, як розвивається торгівля між нашими країнами. Сподіваюся, що в якійсь перспективі вона буде далі розвинута і ще більш лібералізована. Важливо, у нас позитивне сальдо у торгівлі з Ізраїлем, особливо сільськогосподарською продукцією. Але, тим не менш, початок роботи угоди про ЗВТ зазвичай є таким собі акселератором торгівлі, адже багато комерсантів дивиться на те, які товари тепер можна вигідно купити/продати. Тому, очевидно, що у нас буде прискорення товарного обігу з Ізраїлем. Ведеться дуже активна робота, у тому числі між посольствами наших країн, та Офісом просування експорту в Україні.

 

- З якими країнами взагалі на сьогоднішній день Україна має угоди про ЗВТ? Над угодами з якими країнами ще ведеться робота?

- Для наших виробників важливими є ринки Близького сходу, Центральної Азії, Північної Африки. Моєю метою є укладення угод з усіма країнами Північної Африки. З Єгиптом, Тунісом та Йорданією у нас вже були певні перемовини. Рано чи пізно ми домовимося з Туреччиною про збалансовану угоду. Важливо налагодити перемовини з Балканським регіоном. Зрозуміло, що з Європою у нас мав би бути режим вільної торгівлі і через пан-євро-середземноморську кумуляцію теж. Тому ми оновлюємо угоду з північною Македонією. Час від часу ми повертаємося до обговорень з Сербією, можливо, і цього року вдасться відновити переговори у нормальних параметрах.

Програма є дуже амбітною, особливо беручи до уваги активну фазу співпраці з Євросоюзом і початок роботи з Азійським регіоном. Звичайно, для нас пріоритетом лишатимуться всі країни Великої сімки, зокрема з Канадою, з якою ми вже маємо угоду і у 2021 році будемо її оновлювати та розширяти на послуги та інвестиції.

Лишаються також США та Японія, в укладенні угод з якими ми також зацікавлені. Побачимо, як у нас налагодиться діалог з Кетрін Тай – номінованим торговим представником США, яка є дуже прагматичною та відкритою. Також я бачу, що активізується наш діалог з Японією, і вже у травні очікується зустріч з представниками японської федерації бізнесу «Кейданрен».

 

- Також з 2021 року вступила в силу AfCFTA – Всеохоплююча угода про вільну торгівлю, яка стала найбільшою ЗВТ з точки зору кількості країн, які в неї входять. Які перспективи для України відкриває ця угода, адже вже давно мова йде про важливість Африки для України і українського АПК?

- Африканський ринок нас, звичайно, дуже цікавить, адже він дуже активно розвивається. Треба розуміти, що Африка є дуже різною . У нас дуже гарні відносини з Єгиптом, з деякими країнами континенту маємо спорадичну торгівлю. Певні країни є далекими за культурою комерції, з деякими є достатньо високі ризики торгівлі. Тим не менш, для України – це важливий регіон, який ми наразі досліджуємо з точки зору найбільшого потенціалу.

Для того щоб більш активно експансіонувати в Африку, нам потрібно мати якісь «точки входу», це може бути і Єгипет і Південна Африка. З Єгиптом в нас співпраця налагоджена, а з Південною Африкою намагаємося активізувати діалог. На жаль, пандемія та карантинні обмеження нам трохи зіпсували плани. Африка – це наш ринок майбутнього. Він стане важливим, багатим і системним. Наразі ми шукаємо шляхи, як розбудовувати ці відносини.

 

- Як Ви загалом оцінюєте можливості України у налагодженні роботи з просування інтересів країни на існуючих та нових ринках, враховуючи пандемію, недопоновлене Міністерство аграрної політики та продовольства та інших як внутрішніх, так і зовнішніх факторів?

- Це надзвичайно масштабне питання (сміється). У нас є багато різних інструментів, які працюють з різнем рівнем ефективності, але працюють. Ми маємо і аграрну Держпродспоживслужбу (ДПСС), на роботу якої інколи і нарікають, і говорять, що вона має працювати ще краще, але це дуже успішний проект. Відновлюється діалог з Мінагрополітики. Агропромисловому розвитку приділяється багато уваги у Мінекономрозвитку. Існує безліч бізнес-асоціацій, Офіс просування експорту. Ми спілкуємося на теми продовольчої безпеки з представниками Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FАО), Міжнародної ради з зерна (IGC) та інших світових організацій. Нас вже знають у всьому світі. Ведеться виставкова діяльність, форуми, які проводяться як в Україні, так і за кордоном.

Це все дуже великий гарний ансамбль, кожен з учасників якого хоче більше, якісніше, швидше і потужніше просувати свою країну на світовий ринок. Але це так само, як і з врожаями – врожайність нарощується поступово. Лише зазначу, що у цій сфері ніщо не залежить від однієї людини, все залежить від того, як працюють всі без винятку. Насправді, я дуже оптимістичний щодо подальшого розвитку нашої аграрної політики.

 

Спілкувалася Юлія Шевченко

Реклама

Вхід