Україна на світовому продовольчому ринку: зростаючі амбіції потрібно не тільки реалізувати, а і підкріплювати – Олександр Жемойда (АПК-Информ: ИТОГИ №6 (84))

Джерело

АПК-Інформ

4658

 

«Саме репутація відзначає стабільних

постачальників і виокремлює позитивно

в числі подібних собі»

 

Український агросектор протягом останніх 10-15 років дуже динамічно зростає. Досягнувши певних результатів щодо об’ємів виробництва основних сільгоспкультур, продуктів переробки, об’ємів їх експорту, стабільності у виконанні обов’язків перед торговельними партнерами, Україна сьогодні – це один з гарантів світової продовольчої безпеки.

Але маючи таку відповідальність не тільки перед своїми громадянами, а і перед зовнішніми споживачами, потрібно постійно підкріплювати свою репутацію.

Про репутацію країни на світовому продовольчому ринку, нові виклики та можливості, роль комунікацій, переусвідомлення нової реальності та багато чого іншого в інтерв’ю з Олександром Жемойдою, який на сьогодні є директором Департаменту багатосторонніх та двосторонніх торговельних угод Міністерства економіки України.


 

 

Загальні та глобальні питання

- Олександре, Ви в аграрному секторі України майже 20 років. За цей час в АПК країни відбулося багато подій, які мали історичне значення для його розвитку. Які з них ви б виділили в ТОП ключових?

- Це питання насправді дуже цікаве, тому що подій за весь період незалежності України трапилось дуже багато І якщо виділяти якісь як ключові, то це дуже суб’єктивно, бо для когось це буде перший етап приватизації, для когось – перехідний період кінця 90-х років- початку 2000… З простих речей я пам’ятаю перехід з оцінки урожайності в центнерах на гектари, коли в риториці міністрів аграрної політики замість 40 ц/га з’явилися 4 т/га. Це було настільки показово і яскраво. Насправді багато таких подій. Для мене, наприклад, однією із знакових є акумуляція ПДВ – спеціальний режим податку на додану вартість, оскільки вважаю, що це був суттєвий поштовх для розвитку технологічності галузі, в першу чергу. А друга така подія, яка є достатньо свіжою, – це дерегуляція. Ці події суттєво вплинули на галузь, підштовхнули її розвиток і вивели на новий рівень.

Водночас були і такі події, що напряму не були пов’язані з аграрною галуззю, однак суттєво на неї вплинули. Це вступ до Світової організації торгівлі (СОТ), підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи створення ЗВТ. Як результат, ми можемо бачити суттєвий прогрес, особливо аналізуючи показники обсягів як виробництва, так і торгівлі.

 

- Яке місце в даному рейтингу Ви відвели б події, яка відбулася 1 липня, – відкриття ринку землі в Україні?

- Це подія поза рейтингом. Думаю, що прогнози – це шалена справа, з одного боку, відповідальна, а з іншого – невдячна. Є навіть такий жарт, який вигукував свого часу американський президент Гаррі Трумен: «Дайте мені однорукого экономіста»,

бо у економіста є завжди “on the one hand... on the other”…Ніколи не буває чогось статичного. Безумовно, ринок землі – це дуже суспільно значуща подія. Це навіть не питання лише аграрного сектору або виробників. Для них земля – це базовий ресурс, а для громадян – це реалізація прав власності. З відкриттям ринку землі в нашій країні власність вже не буде мати виключення. Тому реалізація прав власності, прав вільно розпоряджатися своїм майном - це однозначно суспільно важлива річ.

Водночас, для нашої країни власність на землю – це історія, хоч і давня, бо вона історично вже у нас існувала. Наразі нам треба бути готовими до того, що цей процес буде тривалим і не настільки швидким, що безперечно будуть виявлятися недосконалості законодавства, будуть виникати різні форс-мажори. Але не треба ховатися за ними, щоб повністю все зупиняти. Треба бути готовими все вирішувати поступово і з найбільшою суспільною користю.

В цілому дуже позитивно оцінюючи відкриття ринку землі, водночас варто визнати, що ризиків доволі багато і за ним не просто треба уважно спостерігати, а бути готовим підставити плече дрібним аграріям та фермерам, акцентувати увагу на тому, що ефективність сільськогосподарської діяльності не завжди лежить в площині виробництва тієї чи іншої сільгоспкультури. Дуже багато уваги повинно бути приділено супровідним галузям. Це те, що ми декілька років тому активно почали обговорювати – формування ланцюгів доданої вартості. Це первинна переробка власне у виробника і формування доданої вартості у фермера. Ми дуже довго готувалися до ринку землі, ми його чекали, він починає працювати і він почне проявляти різні речі. Тому ставлення до цієї реформи не як до аграрної, а радше як до суспільно значущої.

 

- Сьогодні Україна позиціонує себе як гарант світової продовольчої безпеки. Однак, незважаючи на досягнення країни у виробництві та експорті аграрної продукції, залишається досить багато викликів. Які з них необхідно подолати в першу чергу, щоб закріпити статус надійного постачальника сільгосппродукції на світовий ринок?

- Коли ми говоримо про продовольчу безпеку, ми говоримо про парадигму… Ми звикли історично, що Україна навіть не в контексті десятирічь незалежності або сторічь історії, вона протягом тисячоліть стабільно є постачальником продовольства в світі. При цьому ми завжди концентруємося на обсягах. У нас колись, років з 10 тому, була задекларована стратегічна ціль – виробництво 100 млн тонн зерна. Насправді дуже правильно ставити стратегічні цілі, лиш зауважу, що з плином часу вони мають відповідним чином бути скореговані. На сьогодні можна сказати, що ми до цілі наближаємося і можемо дозволити собі скорегувати, звертаючи увагу на те, що важливо для забезпечення подальшого розвитку. І одна із таких важливих речей, на моє глибоке переконання, – це репутація. Саме репутація відзначає стабільних постачальників і виокремлює позитивно в числі подібних собі. І коли репутаційно Україна починає претендувати на те, що вона не просто виробник продукції, а постачальник якісної продукції необхідного обсягу, постачальник, з яким хочеться мати тривалі партнерські стосунки, це дає нам значну кількість переваг, які в тривалій перспективі навіть складно переоцінити.

Насправді вірю в те, що якраз репутація це наша ціль на наступну декаду. Це і якість, і готовність відповідати викликам і очікуванням споживача на інших ринках. Це і, власне, самоорганізація, визнання того, що ми на якомусь етапі скористалися перевагами активного нарощування експорту просто за рахунок кількості, і зараз ми маємо сконцентруватися на тому, щоб закріпитись та тих позиціях, де ми є, а також працювати над якісним наповненням. Наведу такий простий приклад. Україна тривалий час індексувалася в оглядах по зерну IGC як постачальник фуражного зерна і тільки останні декілька місяців ми почали індексуватися, як країна-виробник продовольчого зерна. Це начебто дуже дрібна річ, але, я впевнений, для ринкових експертів вона є показовою, адже ми демонструємо світові, що ми звертаємо увагу не тільки на обсяги.

 

- Як ви прокоментуєте питання безпечності української сільгосппродукції і періодично виникаючі претензії з боку країн-покупців?

- Природа проблем із якістю може бути кліматична, технологічна, логістична, адміністративна. І в будь якому разі, коли наша репутація йде попереду нас, то безперечно ми повинні на це звертати увагу. Також потрібно враховувати, що в процесі виробництва та реалізації продукції завжди задіяно декілька учасників. Останніми роками ми говоримо про принципи і підходи ЄС відносно якості і безпечності агропродовольчої продукції, орієнтовані на простежуваність ланцюгу «з лану до столу». Базова логіка цього процесу з точки зору якості і безпечності продукції – це чітке розуміння ресурсу, з яким ти працюєш, його якості, технології, структури якості продукції, хто на неї впливає і яким чином. І в залежності від проблеми, що виникла, ми маємо можливість вирішити її локально в ланцюгу. Наприклад, декілька років тому через погодні умови ми мали відсоток врожаю пшениці, ураженого сажкою. З одного боку, це питання виключно технологічне, бо при дотриманні відповідних технологій проблеми взагалі могло не бути. А з іншого боку, це питання усвідомлення того, з яким продуктом ти працюєш.

Тобто, у попередньому етапі формування репутації як однієї з найбільших країн-постачальників продукції на світовий ринок, ми дозволяли собі орієнтуватися виключно на потреби споживачів. Якщо споживач готовий споживати більш дешевшу продукцію, але трішки нижчої якості, ми залюбки її пропонували. Наразі країни, які є нашими постійними споживачами, поступово і постійно підвищують вимоги до якості, і ми повинні бути готові до цих вимог і їм відповідати. Насправді світ настільки багатогранний, що на кожний товар знайдеться свій покупець. Але погоджуватися, що ми стабільно будемо мати менш багатого покупця, я вважаю, не правильно. Ми країна, яка має зростаючі амбіції. З одного боку їх потрібно реалізувати, з іншого боку - підкріплювати.

 

- У продовження теми якості і безпечності сільськогосподарської продукції, курс Європи Green Deal, на Вашу думку, знаходиться в розряді перспективних для розвитку або ж є бар'єром? Адже Європа залишається найбільшим і цікавим ринком для збуту української аграрної продукції.

- Виклик – це завжди можливість. Це все одно трапиться. Ідеї, закладені в Green Deal, будуть так чи інакше виникати в політиці різних країн. В цілому, підхід орієнтованості на екологічні показники це вже є політичним трендом, і до нього можна ставитися як завгодно. І як до інструментарію торгівельних обмежень, і як до суспільної корисності, і як до ускладнення технологічного процесу виробництва. Але взагалі потрібне глибоке переосмислення, тому що ідеї Green Deal суттєво вплинуть на технології виробництва в наступний період. І до чого варто готуватися, то по-перше, усвідомлювати, що це наше майбутнє, і нам потрібно буде знаходити себе в ньому. І це не питання впливу на виробництво чи торгівлю, це моя суб’єктивна точка зору, а у швидкості усвідомлювання і започаткування руху в цьому напрямку. Не впевнений, що ці трансформації будуть швидко відбуватися, але в будь-якому разі це питання для нас. Чим швидше ми будемо комфортно почувати себе в цьому форматі, тим швидше будемо адаптуватися, знаходити сильні сторони та переваги, та мати можливість диверсифікувати ризики в різних напрямах – технологічному, державній підтримці, зміни ринку збуту, тощо…

Наприклад, один з показників Green Deal - це зменшення викидів вуглецю. Статистично в Україні порівняно з іншими країнами цей показник набагато нижчий. Також у нас розвивається напрям виробництва органічної продукції. Питання пропорційності та адаптації - це предмет для розмови. Але якщо ми знаємо, що це в нас існує, відповідно ми вже хоча б мінімально розуміємо, як ми можемо перебудувати технологічні процеси. Крім того в нас є відповідні ринки збуту для такого роду продукції.

Це в цілому тренд, який потрібно аналізувати, усвідомлювати і адаптуватися до нього. Адже наші фермери багато тих речей, які пропагує ЄС в Green Deal, або вже робили, або вже роблять, або думають, що це потрібно робити. До того ж, на державному рівні, як на мене, також здійснюються відповідні кроки (це і відмова від пластику, ініціатива щодо етанолу, інші приклади).

Ця дискусія навколо Green Deal нагадує мені події минулого року, коли ми говорили про запровадження в ЄС зниження допустимих норм залишків хлорпірифосу у сільгосппродукції, і відбувалася велика дискусія навколо цього питання. А насправді питання, що робити з використанням хлорпірифосу, – це вже дискусія другого рівня. Перший рівень – це сам підхід. ЄС запропонував цей підхід, вони провели дослідження і визначили, що має бути так. А надалі ті країни, які хочуть постачати продукцію на їхній ринок, повинні прийняти для себе рішення, використовувати чи не використовувати хлорпірифос і як вони контролюватимуть його рівень. Ми сконцентрувалися на другому рівні – використовуємо чи ні, а спочатку потрібно концентруватися на першому рівні. Адже коли Україна сказала, що ми теж контролюватимемо вміст хлорпірифосу, це мало не менш суттєвий резонанс, ніж рішення Європейського Союзу.

Насправді, імплементація угоди Green Deal для України буде мати дуже велику перевагу, і не просто з точки зору технологічної, а саме з торгівельної. Фактично, адаптуючись до вимог Угоди, ми виказуємо готовність продовжувати бути стабільним, надійним постачальником продукції на ці ринки, тому що ми готові відповідати їх очікуванням.

 

- Дякую, Олександре, за Ваші відповіді, які дійсно можуть спонукати представників ланцюга «з лану до столу» переусвідомити своє ставлення до всіх процесів – від виробництва до доставки товару споживачу.

В наступному питанні пропоную обговорити міждержавні торговельні угоди. Якщо проаналізувати діючі на сьогоднішній день, які можна вважати найбільш ефективними для України та аграрного комплексу зокрема? Які найбільш перспективні угоди можуть бути укладені найближчими роками?

- Будучи загалом прихильником торгівлі, вважаю, що і в контексті економіки в цілому, і в контексті агро, наявність угод важлива для активізації торгівлі. Якщо розглядати саме агро, то протягом останніх 10-15 років український агросектор дуже динамічно зростає. Ми відчули смак експорту. Але у нас ментальність країни-виробника. Ми концентруємося на обсягах виробленої продукції. А мені хотілося б, щоб ця ментальність була доповнена, а можливо, вийшла на новий рівень - це перетворення країни виробляючої в країну торгуючу. Коли ми говоримо про репутацію, про вміння відповідати очікуванням споживачів, очікування нас на тому чи іншому ринку, тоді торгівля лідирує в цих процесах і виробництво фактично сконцентровано на вузькому сегменті. Адже є попит, який ми повинні задовольнити, і ми концентруємося на ньому.

Але допоки ми цей попит не сформували, ми завжди будемо знаходитися в стані «пропозиція в очікуванні».

Друга важлива річ, на яку я хотів би звернути увагу. В Україні є ТОП-5 продуктів, які займають з року в рік близько 70% вартості експорту, а хотілося б, щоб товарна номенклатура, яку ми експортуємо, була значно різноманітнішою і складалася не лише з сировини, а була пропорційно наповнена різними товарами – коммодітіз, напівпереробленими, переробленими тощо. Ми могли б бути представлені не ТОП-5-кою експортних товарів (2/3 нашого експорту), а в ТОП-20-кою, чи ТОП-30-ма/50-ма товарами – від цього, впевнений, ми були б набагато сильнішими. Тоді, в цілому, Україна зможе заявляти себе як успішна торгуюча країна.

Стосовно угод. Безперечно ТОП з точки зору ефективності і впливу на розвиток аграрної галузі – це угода з Європейським Союзом. Зростання обсягів експорту протягом дії угоди склало близько 40% - за минулий рік обсяги експорту агропродовольчої продукції сягнули 6,5 млрд дол. США).

Угода номер два, на мій погляд, це угода з Великобританією. Тому що Великобританія насправді дуже подібна за споживчими уподобаннями до України. Ніде в Європі не споживають таких подібних продуктів як ми, наприклад, джем, маринований огірок. Британці споживають і вони нас розуміють, а ми їх. Але коли говорять про Великобританію, говорять як про острів, а я дивлюся як на країни Британської Співдружності. І присутність нас на цьому ринку, на моє переконання, дає кращі перспективи навіть на тих ринках, про які ми ще тільки думаємо. Тому угода з Великобританією дуже важлива.

Також є чинні угоди з Балканськими країнами (Північна Македонія, Чорногорія), які дуже цікаві для розвитку торгівлі в регіоні. Загалом, цей регіон привертає увагу, оскільки тут є одночасно і країни, які входять до ЄС і які мають угоди в країнами, з якими Україна ще не має торгівельних угод.

Угоди з Північною Македонією та Чорногорією характерні не стільки 10-кратним збільшенням обсягів агропродовольчої продукції, скільки диверсифікацією експорту – товарна номенклатура за час дії угоди збільшилась втричі у випадку Північної Македонії і в 9 разів – до Чорногорії.

Цікава і дуже перспективна торговельна угода з Ізраїлем. Поки що ми не маємо великих показників торгівлі між країнами, але Ізраїль в сфері технологій може бути для нас прикладом, на який потрібно звертати увагу, особливо, в секторах тваринництва, чи овочівництва.

Щодо угоди з Канадою, то у неї є тільки один недолік – країна дуже далеко. Товарний трафік пов’язаний з відстанню, тому вона не дуже активна (зростання обсягів експорту протягом дії угоди становить майже 400%, що не дуже багато порівняно з іншими угодами), але вона дуже цікава з точки зору розширення географії експорту. Завдяки Канаді країни Американського континенту, особливо Північної Америки, можуть познайомитися з українською продукцією.

Також діюча Угода з ЄАВТ з року в рік демонструє переваги від поліпшення умов доступу на ринки країн – партнерів (майже 9-ти кратне зростання обсягів експорту), і навіть більше - використання переваг правил походження для включення нашої країни в ланцюги постачання в окремих галузях.

Угоди з Молдовою та Грузією цінні як з точки зору забезпечення торговельних оборотів, так і з огляду на застосування оновленої редакції правил походження, що дає можливість включати наші товари в ланцюги формування доданої вартості країн – партнерів.

Взагалі логіка будь-якої угоди – це отримання кращих умов доступу на ринок. З іншого боку, треба розуміти, що ЗВТ це завжди двосторонній рух. А у нас є таке суспільне ставлення – ми б залюбки поекспортували, нас завжди цікавлять зовнішні ринки, але ми не дуже добре ставимося до імпорту. Але це ж завжди «дві сторони однієї медалі».

 

Про перспективні ринки експорту української сільгосппродукції

 

- В продовження теми перспективних ринків збуту української сільгосппродукції хотілося б поговорити про Африканський континент. Країни Північної Африки є ключовими покупцями української пшениці. При цьому, як для цього регіону, так і для Африканського континенту в цілому, зберігається високий потенціал зростання імпорту продовольства. На Вашу думку, які з африканських країн є найбільш перспективними для постачання української продукції і які ризики можуть виникати щодо торгівлі?

- Африка в цілому шалено цікава. Вона протягом десятка років не виходить з топів країн із зростаючої економікою, а як тільки в країнах зростає добробут, споживачі починають витрачати гроші на харчі, споживаючи як більшу кількість їжі, так і вартісніші продукти. Крім того, це ще й підвищення якості їжі. Тому відносини з Африканським континентом – це вже дизайн підходів: що Україна з точки зору економіки, торгівлі може собі дозволити і який в нас є ресурс. Ми доволі непогано представлені у Північній Африці, у нас є класичні країни-споживачі, з якими ми працюємо, і з ними потрібно поглиблювати стосунки – це Єгипет, Туніс. Вони для нас є точками входу в регіон і ми сподіваємось їх розширити, тому працюємо в напрямку започаткування нових переговорних процесів.

Взагалі Африканський континент дуже привабливий, країн більше п’ятдесяти, але сказати, що на ринки цих країн можна легко потрапити, це буде не дуже щиро. Крім того, і кожна з країн, і кожен регіон Африки настільки специфічні, що, на мою думку, коректніше буде використовувати регіональний підхід, і дивитися не по країнам, а по групам. Наприклад, Підсахарна Африка має свою специфіку. Якщо говорити про країни Східної Африки, то вони нині є активними постачальниками окремих видів продовольства, в тому числі на ринки країн ЄС. Окремо варто виділити ПАР, це надзвичайно цікава країна і один з диверсифікованих ринків. Тому просто присутність на цьому ринку дуже важлива. Наприклад, коли Україна потрапила на ринок ЄС, це було як репутаційне визнання, що ми можемо працювати з преміальними ринками. ПАР є такою преміальною країною на Африканському континенті.

Коли ми говоримо про країни Західної Африки, то вони розглядаються нами як найбільші потенційні споживачі, але в них є свої специфічні характеристики з точки зору доступу на ринки. І незважаючи на те, що вони є дуже цікавими і ємними, але доступитися до них достатньо складно. Тому ми зараз працюємо з тими країнами, які нам доступні. Але в цілому, вважаю, що із зростанням зацікавленості у співпраці з африканським континентом, буде зростати і ділова активність і напевне державні переговорні процеси.

Бізнес, насправді, тільки починає відкривати для себе ці ринки, але попереду йдуть компетентні органи, тому що перш ніж потрапити з продукцією на ринок обов’язково повинні відбуватися певні процедури з токи зору визнання якості і сертифікатів безпечності, відповідності, походження, тощо. Взагалі надалі там є дуже багато чого робити, і я думаю, що це наше завдання на наступний період.

 

- А як щодо експорту продуктів переробки зерна в країни Африки?

- Стосовно експорту українського борошна на континент об’єми поставок дуже незначні. Ринок настільки специфічний відносно імпорту переробленої продукції, що деякі українські компанії, які працюють із цим ринком, замислювалися, наскільки прагматично взагалі працювати на цей ринок, чи варто експортувати готову продукцію, чи краще поставити переробні потужності і виробляти там саме ту продукцію, яку потребує ринок.

Структура імпорту африканськими країнами теж вельми специфічна – найбільшу частку тут займають зернові (29%), олії та жири (15%), цукор і кондитерські вироби з цукру (7%), Продукція тваринництва – м'ясо, молочка та яйця загалом наразі всього 11% в структурі імпорту, крупи та борошно сягають лише 4%. Така структура є показовою і багато що говорить про потреби континенту. Безперечно характеристики країн різняться, однак в цілому майже весь континент за минуле десятиліття зріс в імпорті більш ніж на третину, досягнувши 85 млрд дол. США.

Наша країна стабільно входить в ТОП-10 країн постачальників продовольства, наростивши обсяги поставок за останню декаду майже в 2,4 рази. Однак нам є куди прагнути, хоча б через те, що ряд країн забезпечив собі ще кращий темп нарощування і зросли у 3 і навіть 5 разів.

І ще існує такий важливий аспект, як брак експертів по Африці, які б могли здійснювати повноцінну експертизу щодо експорту кожної групи товарів. Це надзвичайно важливо розуміти, як і з якими перепонами твій товар доїде до країни-споживача.

В цілому, вважаю, що попит на Африку як на ринок збуту з боку українського бізнесу ще в процесі формування.

 

- Окремо хотілося б обговорити Китай, як торгового партнера України в аграрному сегменті. Ваші оцінки існуючих бар'єрів у торгівлі зерном, і наскільки готові українські постачальники виконувати всі вимоги з боку Китаю щодо безпеки товару?

- Є дві точки зору і обидві правильні. По-перше, Китай – це найбільший світовий споживач. Це країна, яка динамічно зростає в добробуті, в споживанні, країна, яка, з одного боку, прагне диверсифікувати постачання, а з іншого боку – наділити це постачання якимись певними ознаками. Найяскравіший приклад – це постачання сої на ринок Китаю. Туди торгують всі, але Україна за вимогами і очікуваннями китайської сторони торгує виключно соєю, яка не містить домішки генетично-модифікованих рослин. В той час як Бразилія в масштабах більших, ніж Україна, теж торгує соєю. Всім постачальникам там є місце, і кожен товар йде для різних потреб, причому соя для харчових потреб та для кормів – це два паралельних товари, які торгуються за різними цінами в залежності від їх характеристик.

Тому, якщо ми хочемо бути присутніми на китайському ринку, нам потрібно усвідомлено сприймати вимоги і бути готовими до них. Повертаючись до постачання сої, спочатку ми навіть польове інспектування забезпечували, щоб китайські партнери чітко бачили, що ця соя, від насіння до лабораторії в китайському порту, відповідає всім якісним характеристикам.

З іншого боку, Китай – дуже цікава країна. Кілька років тому вони оголосили, що готові максимально лібералізувати доступ до свого ринку для продовольчих товарів, щоб наситити ринок продовольством. Так що не все так однозначно. З точки зору статистики там відбувається дуже багато «чарівних речей». І якщо ми орієнтуємося на Китай як на великий ринок, де ми обов’язково повинні бути присутні, то ми маємо розуміти, що там відбувається. Якщо існують вимоги щодо якості і ми відповідаємо цим вимогам, треба туди торгувати, якщо ні, потрібно на місці вирішувати, яких заходів вживати. Тому що Китай – це країна-показник, як ЄС для західної частини світу, Китай, Японія для Азії, Південна Африка для африканського континенту. Якщо ти присутній на ринку цієї країни, то решта країн спокійніше до тебе ставляться як до можливого або постійного постачальника. Це елемент репутації.

Ті, хто працюють з китайським ринком, напевно, розуміють, наскільки цей ринок специфічний і вибагливий, але ми з боку держави будемо робити все для того, щоб тарифних бар’єрів було менше. А що стосується питань якості, у нас активна співпраця компетентних органів обох країн. Взагалі це процес постійної комунікації і звикання один до одного. Китайці 20 років тому теж не дуже розуміли, хто такі українці і що вони можуть постачати. Зараз на ринку ячменю у нас є своя частка, на ринку кукурудзи теж. Ми присутні на китайському ринку і треба робити все, щоб цю присутність розширити.

 

- Якщо розглядати інші азійські країни як потенційні для розвитку торгівлі українською продукцією, яка робота ведеться з удосконалення торговельних угод і встановлення нових з країнами регіону? На які з них робляться найбільші ставки?

- На сьогоднішній день ми знаходимося на підготовчому етапі започаткування переговорних процесів з Індонезією і В’єтнамом. Японія теж дуже цікава країна для розвитку торгівлі. Зокрема посольство України в Японії займає дуже активну позицію щодо поглиблення взаємостосунків. Південна Корея також важлива з точки зору налагодження комунікацій. Наразі ми сконцентровані на великій кількості країн, де в нас є вже певне реноме, і склалися торговельні взаємини, щоб їх поширювати на решту регіонів. Ці регіони цікаві нам не лише як ринки, де ми вже доволі непогано себе зарекомендували з традиційними експортними товарами (зернові, олія). Водночас на ринках цих країн, на моє переконання, мають можливість проявити себе і виробники тваринницької продукції, а також харчова індустрія – борошномельна, круп’яна, кондитерська та інші.

 

До підведення підсумків

 

- Олександре на початку нового зернового сезону хотілося б приділи більше уваги тарифним і нетарифним обмеженням з боку країн-імпортерів.

- Якщо розглядати тарифні обмеження, я взагалі погано ставлюся до експортного і імпортного мита. Але кожна країна формує свою політику і має право в межах своїх торгових зобов’язань в рамках СОТ вводити певні обмеження. Тому якщо країна вводить імпортне мито, вона напевне дуже багата, і гарно себе почуває, адже вона підвищує вартість продукції, яка буде реалізована власним громадянам. Коли ми говоримо, з одного боку, про продовольчу безпеку, а з іншого – про імпортне мито, то це речі взаємовиключні. Якщо країна відчуває, що існує загроза продовольчій безпеці, то імпортне мито вона не мала б використовувати. Відносно експортних обмежень є ряд випадків, передбачених СОТ, коли країна має право використовувати ці інструменти для потреб забезпечення внутрішньої продовольчої безпеки в першу чергу.

Тому якраз тарифні обмеження відіграють зараз на ринку не таку значну роль. Якщо є тариф 5-7%, то він не відіграє вирішального значення для обмеження імпорту. З іншого боку, за минулий рік було декілька таких прецедентів, коли використовувалися тарифні обмеження, і, думаю, так чи інакше, в залежності від ринкової ситуації, країни будуть намагатися їх використати.

Наскільки це виправдано? На мій погляд, абсолютно не виправдано. Тому що ті країни, які це застосовують, скоріше втрачають, ніж отримують, але все рівно потрібно це враховувати.

З точки зору нашої країни, ми можемо пишатись, що цей період пройшли без видимих обмежень на експорт. Поряд з іншим, довів свою ефективність і Меморандум про взаєморозуміння з учасниками ринку зерна, який, незважаючи на те, що в статистиці СОТ відображається як торговельне обмеження, з точки зору трейдінга і внутрішнього ринку – це інструмент суспільної згоди, який дозволяє не застосовувати ті чи інші адміністративні методи обмеження торгівлі. Приклад меморандуму може бути для світу запропонований як best practices. І український кейс best practices – це про те, як не втручатися в ринок, підтримувати баланс, розуміти межі критичності для продовольчої безпеки і при цьому абсолютно не застосовувати адміністративних заходів, які порушують свободу торгівлі.

Щодо нетарифних обмежень. В нас є чудовий інструмент для оперативного інформування бізнесу – Центр нотифікацій у Департаменті багатосторонніх та двосторонніх торгівельних угод. Саме він відслідковує всі зміни в законодавстві, які відбуваються в країнах-партнерах – членах СОТ. Вони мають бути анонсовані в рамках СОТ, пронотифіковані, проінформовані країни-партнери, і в тому випадку, якщо є якісь зауваження, вони мають бути проговорені. В нас на сайті є навіть закладка з цього центру. Я пишаюся своїми колегами, тому що вони дуже динамічно це все висвітлюють і там є доволі багато інформації.

Тому, думаю, варто звертати більше уваги на те, що технічні бар’єри в торгівлі існують, але у нас існує механізм раннього інформування, і напевне нам варто уважніше ставитися до цієї інформації.

 

- Не можу не запитати про перспективи українських зернового та олійного ринків у 2021/22 МР. Якими є Ваші оцінки та очікування?

- Прогноз справа невдячна. Скажу просто так – оптимістичні…

Якщо ми концентруємося на формуванні статусу надійного постачальника, то я вірю в те, що ми продовжимо цю тенденцію. Мені дуже подобається «правило» – кожен рік рекорд.:)

 

- Пропоную на завершення бесіди підвести невеликий підсумок. Які, на Вашу думку, найважливіші питання потрібно вирішувати українському аграрному бізнесу на чолі з державою для збереження статусу надійного постачальника продовольства на глобальний ринок, забезпечення внутрішньої продовольчої безпеки та ефективного функціонування бізнесу?

- Власне ми про це все говорили протягом бесіди.

Одним із найважливіших є питання, пов’язані з якістю продукції, яку ми виробляємо. І це не лише питання експорту, а і внутрішнього ринку, адже і вітчизняним і закордонним споживачам ми маємо постачати однаково високу за рівнем якості продукцію. Тому це блок питань, над якими ми більш концентровано будемо працювати. Друге питання, до якого я дуже поважно ставлюся, – це стосунки, які вибудовуються на ринку між виробниками, переробниками, трейдерами і споживачем. Я би культивував взаємодію та співпрацю. Тому що це надзвичайно показова річ, особливо в екстремальних умовах, як то Covіd-19, посуха чи будь-які інші екстремальні умови кліматичного, економічного або екологічного характеру. Така комунікація дозволяє уникати радикальних дій та активності, які можуть бути пов’язані з викривленням умов для всіх учасників ринку. Але ця безпосередня комунікація потрібна між всіма учасниками ринку. Треба розуміти і наших закордонних партнерів, треба їх слухати, чути, коли вони сигналізують про те, що чогось потребують. Це якісний інструмент реагування і комунікації з кожною ланкою в продовольчому ланцюзі і це те, над чим ми повинні найбільше концентруватися в нашій діяльності. Держава є невід’ємною частиною в кожній ланці цього ланцюжка. А цей ланцюжок є всі ми – громадяни нашої держави.

 

 

Бесідувала Олена Чередніченко

 

 

Реклама

Вхід