Діяльність такої компанії, як ДАК "Хліб України", просто не може залишатися непоміченою на зерновому ринку. В силу реформування ринкових відносин місце "Хліб України" виявилося десь посередині між трейдером і державним агентом. З одного боку, потрібно виконувати функції держрегулювання (почесний обов'язок), але, з іншого боку, - не слід забувати і про економічну ефективність своєї роботи. Як показує досвід, поєднувати подібні речі часом досить непросто.
На наш погляд, питання, порушені в розмові з Олександром Ковиліним, заступником голови правління з формування зернових ресурсів і комерційної діяльності ДАК "Хліб України", будуть цікаві багатьом операторам ринку. Ми зупинилися на трьох істотних моментах: закупівля пшениці за високими цінами на початку маркетингового року (і не стільки закупівля, як можливість її використання), пошук нового місця компанії на зерновому ринку (насамперед, торгівля зерном) і вирішення боргових проблем "Хліб України". Як нам здається, відповіді на поставлені запитання були досить повними та відвертими.
Які ж на сьогоднішній день справи з зерном, закупленим раніше за порівняно високими цінами?
З врожаю 2001 року, відповідно до доручення Кабінету Міністрів, ми закупили 174 тис. тонн за досить високими цінами (на початку збирання за ціною 700 грн/т, потім - 650 грн/т і 600 грн/т), і тепер воно висить досить серйозним вантажем.
Справа в тому, що ми закуповували зерно в областях за умови обов'язкового укладання договорів з місцевими хлібозаводами про закупівлю борошна, виробленого з нього. Ціна борошна була визначена, природно, виходячи з вартості цього зерна. На жаль, договори на сьогоднішній день не виконуються, і більшість КХП зазнають у зв'язку з цим дуже великих труднощів не тільки з реалізацією, але і з поверненням кредитних коштів, які бралися для закупівлі зерна.
Проблема не тільки в тому, що на ринку наявне борошно вищого сорту за 850-900 грн/т, крім цього, треба врахувати, що багато хлібозаводів закуповують борошно або в "своїх" же компаній, які традиційно їм його постачають, або у фірм, які є співвласниками хлібозаводів, маючи у своєму консорціумі переробні підприємства. А ДАК "Хліб України" при цьому залишається осторонь. Причому вищевказані підприємства, як не дивно, беруть те ж борошно вищого сорту за цінами 1100-1300 грн., при цьому роблячи дельту не на хлібі, а на борошні. На хлібі ж як була, так і залишилася невисока рентабельність.
У результаті ДАК не може конкурувати ні з дешевим борошном на вільному ринку, тому що наше борошно з зерна за середньою ціною 650 грн/т дешевше, ніж за ціною 1150 грн/т продаватися не може, ні на ринку компаній, які працюють з дорогим борошном, але за своїми схемами. Навіть з урахуванням того, що ми можемо зараз купити пшеницю 4 кл. за 400-430 грн/т, додавши до зерна за 650 грн/т, середня ціна борошна не буде конкурентоспроможною з тим, яке цілком вироблене з зерна, купленого на вільному ринку.
Звичайно, потроху дороге зерно в нас іде, але дуже повільно. Якщо порівняти з тим, що наші підприємства можуть виготовляти 2,4 млн. тонн борошна на рік, 174 тис. тонн продовольчого зерна - це дріб'язок. Перероблене з нього борошно має продаватися протягом одного місяця. На жаль, уже минуло півроку, а з боку наших дочірніх підприємств ми продовжуємо чути дорікання і скарги: "Ви нас змусили піти на це - допомагайте".
Наскільки нам відомо, ДАК "Хліб України" не займався зовнішньою торгівлею. Як вийшло, що ви все-таки стали експортером?
Тут необхідний невеликий екскурс в історію компанії.
На сьогодні на центральному офісі ДАК "Хліб України" "висить" заборгованість з іноземних кредитів з програми PL480 (кукурудза та соєвий шрот, які постачалися в Україну з 1993 до 1996 року). Виконавцем цієї програми було Головне управління з комбікормової промисловості, яке й одержувало кукурудзу і соєвий шрот за американською кредитною програмою, розрахованою на 20 років з відстрочкою погашення на 5 років і з виплатою протягом 15 років. Після створення ДАК "Хліб України" постановою уряду компанія стала правонаступником Головкомбікорму і Головного управління з хлібопродуктів, відповідно, зваливши на себе всі борги, тому що ніхто з одержувачів імпортного зерна та шроту за цю продукцію не розрахувався.
За законом, якщо є заборгованості з іноземних кредитів, які забезпечувалися гарантіями КМ, організація переводитися на індивідуальне ліцензування. Тобто при кожному відвантаженні або при кожній експортній операції необхідно брати нову ліцензію, а це забирає багато часу та коштів.
Тому саме центральний офіс, який усі називають ДАК "Хліб України", не займається експортним постачанням. Але існує велика кількість дочірніх підприємств, які є самостійними юридичними особами. Наприклад, самостійно займається експортним постачанням Одеський портовий елеватор, який входить до системи ДАК "Хліб України". Це ж можна сказати про Миколаївський портовий елеватор, який цього року експортував 10 тис. тонн власноруч вирощеного зерна, не говорячи вже про куплене. Крім того, є комбінати хлібопродуктів, інші елеватори, які експортують зерно самостійно, але під загальним началом у системі ДАК "Хліб України".
Раніше експортна діяльність не практикувалася? Чому?
Раніше у компанії були інші задачі. Вона була створена для того, щоб обслуговувати державні ресурси. У 1996 році, коли компанія утворилася - ще було державне замовлення на зерно. Тобто практично все зерно, яке вирощувалося сільгосппідприємствами, надходило до державних засік. А ДАК "Хліб України" спрямовувала зерно на ті або інші потреби за рішенням уряду.
У 1998 році державне замовлення ліквідували і компанію "попросили" займатися постачанням матеріально-технічних ресурсів на село. Через нас пропустили в досить великих обсягах мінеральні добрива, паливо, засоби захисту рослин для того, щоб товаровиробники повернули в рахунок погашення заборгованості зерно. Відсоток же погашення виявився дуже низьким і залишається таким донині.
При обмеженості компанії в бюджетних коштах, жити за щось треба. Тому зараз наша компанія комерціалізується. Поетапно, крок за кроком... Спробували займатися експортом зерна на умовах портового елеватора, на СРТ, потім - на FOB. Начебто потроху вже виходить. На CIF поки не працюємо. Тут свої труднощі: треба мати гарні зв'язки в Гамбурзі, у Роттердамі, фрахт судів, плюс до цього ступінь ризику, новий конкурент серед міжнародних трейдерів і т.д. Є низка компаній, з якими співробітничаємо. Але поки це тільки становлення. 75-80% експортованого зерна - закуплено в ролі посередників, відповідно, 20-25% - те, яке ми виростили на орендованих землях. Але маємо намір зробити все, щоб стати повноцінним державним трейдером.
На наступний маркетинговий рік розробляємо програму за участі нашого департаменту АПК для того, щоб максимально централізовано реалізувати те зерно, яке буде вирощено на орендованих землях: чи то через переробку, чи то через експортні операції. Щоб сформувавши більш-менш об'ємні партії, зерно можна було більш вигідно продати. І щоб кожен місцевий царьок-хазяїн на своєму елеваторі не займався реалізацією. Самим централізовано виростити, протримати скільки потрібно на елеваторі та вигідно продати. У нас для цього є всі можливості - з найменшими накладними витратами і найбільшою вигодою для держави.
Чи можна вже підбити якісь попередні підсумки з експорту щодо кількості та напрямку відвантаження?
За попередніми підрахунками, відвантажено вже близько 250 тис. тонн за останні півроку. В планах - до 0,5 млн. тонн до кінця маркетингового року. В основному, це традиційні країни: Іспанія, Італія, Алжир, Марокко, Ізраїль, Саудівська Аравія. Саудівська Аравія, Алжир - це ячмінь, в Ізраїль, Іспанію, Італію відвантажуємо пшеницю.
Поки вийшли ми на рівень продовольчого зерна, відвантажується фураж. Активно ведемо переговори. Палестина зацікавлена в постачанні 100 тис. тонн продовольчої пшениці протягом року, тобто десь по 10 тис. тонн на місяць. Також були переговори з представниками єгипетської сторони, вони теж зацікавлені в постачанні, мають контракт на 240 тис. тонн продовольчого зерна, але досить високої якості, яка, за їхніми показниками, ближча до нашого 2 класу. У нас в Україні такої кількості зерна 2 класу не буде. Тому поки зупинилися на борошні. Можливо, щось і вийде, але ми не можемо гарантувати такої кількості та такої високої якості.
Поки тільки на Ізраїль ми виходимо прямо, в основному ж працюємо з трейдерами (приміром, з "Топфер" і "Нидерой"). Є ще наробітки з Македонією (від 100 тис. тонн).
Зараз в основному є попит на дешеве зерно. Більш високої якості зерно завозять з Америки, Аргентини, а подешевше - з України, Росії, Румунії, Угорщини, і, як в усьому світі, роблять помольні партії з зерна середньої якості. А через місяц-два буде дефіцит того ж якісного зерна у світі, і підвищиться попит на українську пшеницю 3 класу.
Прокоментуйте, будь ласка, повідомлення про проведення санації ДАК "Хліб України".
Ми ініціювали досудову санацію компанії, щоб надалі не було можливості збанкрутити і розтаскати наше підприємство, всю систему ДАК "Хліб України". Склали план досудової санації, яка зараз знаходиться на візуванні в міністерствах. Найближчим часом повинні вже погоджений план надати Кабінету Міністрів, де він і буде затверджений, можливо, зі змінами і доробками. Ми розробили дуже великий документ з економічними обгрунтуваннями, з викладеннями і пропозиціями про те, яким чином за участі держави компанія зможе вирішити проблему боргів. Основні кредитори - це все-таки держава: чи то в особі Держрезерву, чи то в особі Кабінету Міністрів. Питання ще й у тому, щоб знайти прийнятні схеми з комерційними структурами, які через нас постачали матеріально-технічні ресурси на село.
Ми передбачили комплекс заходів, розрахованих на те, щоб протягом 6-12 (можливо, - 18) місяців урегулювати борги компанії. Один з можливих способів - це часткова приватизація. Але її не можна плутати з приватизацією окремих підприємств. Приватизація можлива за низки умов.
По-перше, треба прийняти відповідний закон і провести його через Верховну Раду, а зараз, через передвиборну кампанію, не до цього. А в новому ж парламенті, поки сформується більшість-меншість, і можна буде прийняти такий законопроект, мине досить багато часу.
По-друге, якщо ми навіть і підемо на приватизацію, щоб розрахуватися частиною акцій, це буде приватизація майнового комплексу ДАК "Хліб України" у цілому. Не окремого дочірнього підприємства, а всієї системи, яка нараховує у своєму складі 119 підприємств разом з обласними дочірніми. Все це оцінено в статутному фонді, який складає майже 1 млрд. 400 млн. грн. Цей варіант ми не відкидаємо. Це нормальне явище, адже буде продано не більше 49% акцій. Контрольний пакет усе одно залишиться в руках держави в особі Кабінету Міністрів. Але чому нам не розвиватися за рахунок припливу нових інвестицій? У бюджеті на сьогодні коштів немає, отже, їх треба брати ззовні. Це нормальний сучасний шлях. Гірше було б, якби прийняли рішення про приватизацію окремих підприємств. Тоді система могла б не встояти і розвалитися.
А такий варіант теж розглядається?
Розглядається варіант оренди частини підприємств нашими кредиторами для того, щоб за рахунок орендної плати ми змогли погашати нашу заборгованість перед ними. Варіантів багато…
Який же з них є для вас оптимальним?
Для нас первісно найоптимальніший варіант - це той, який вирішить проблеми боргів з державою. Це проблеми з негативної курсової різниці, з програми PL480 і з Держрезерву. Питання серйозні, але розв'язувані. Якщо ось цих 3 китів "розшити", то ми не те щоб вільно, але цілком нормально зможемо розрахуватися з усіма іншими кредиторами.
Ми виконували програму держави. Жодного кілограма зерна, жодної тонни добрив або дизпалива і бензину не віддавали без урядового рішення. Це цілком усе регламентувалося підзаконними актами.
З PL480 ми свого часу розраховувалися, але потім відновили чомусь заборгованість.
Або негативна різниця.… Звідки вона виникла? Сільськогосподарські товаровиробники умовно здавали зерно за 450 грн., а на момент реалізації, коли ми повинні були його реалізувати за постановою КМ, ціна на ринку була 250 грн. Нам дозволили реалізувати, але решта 200 грн. (я умовно кажу) так і зависли на нашій компанії. Те ж і з курсовою різницею, коли нам дозволяли розраховуватися цим зерном із трейдерами, воно було зафіксовано за однією ціною долара, а курс потім змінився. Цієї різниці набралося, ні багато ні мало, близько 400-450 млн. Куди її діти? Напевно, просто потрібно списати. У нашої компанії більше 1 млрд. грн. кредиторської заборгованості, з якої - 0,5 млрд. повітря - негативної та курсової різниці.
Яка заборгованість перед комерційними компаніями?
Наскільки мені відомо, розрахунки, можливо, не такими темпами, як хотілося б, але йдуть, і ми частково розраховуємося.
Три або чотири місяці тому припинили справу про банкрутство ДАК "Хліб України". Наступна процедура - трейдери знову почали подавати позовні заяви до суду на поновлення визнання своїх вимог. З багатьма з них, великими трейдерами, ми уклали світові угоди - там суми зафіксовані. Але є компанії, які на світові угоди не пішли і збираються суму основного боргу збільшити в 5, у 10, а то й у десятки разів. Тому назвати точну суму, скільки ми повинні трейдерам - 120 млн. або 240 - на сьогодні неможливо. Якщо за бухгалтерським обліком у нас нараховується заборгованість 3 млн., а позовних вимог пред'являлося на 80 млн. - тобто діапазон цифр дуже великий.
Зі слів Олександра Аркадійовича, досить чітко вималювалася картина проблем і турбот державної акціонерної компанії. Ми бачимо, що структура, створена в абсолютно іншому середовищі та із зовсім іншою метою, прагне вижити в сучасних умовах, змінюючи мету і напрямки роботи. А те що рішення держави в особі Кабінету Міністрів і Верховної Ради щодо майбутнього ДАК "Хліб України" вплине на зерновий ринок України, ми вважаємо, ні в кого сумнівів не викликає.
