Дещо змінивши звичний формат піврічного огляду ринку борошна, розглянемо спочатку одного учасника даного ринку. Одного, проте якого! Йтиметься про АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Особливо актуально це буде саме зараз, у зв'язку зі зміною керівництва корпорації, також можна вважати це спробою надати новій команді посильну допомогу в розумінні процесів, які відбуваються в борошномельному дивізіоні даного підприємства.
ДПЗКУ – дійсно потужний учасник борошномельного ринку України, якщо брати до уваги обсяги виробництва та експорту. За першу половину 2019/20 МР держкорпорація експортувала практично 50,1 тис. тонн борошна – більше, ніж будь-яка інша компанія. Вінницький КХП №2, який знаходиться на другій позиції, експортував дещо більше 43 тис. тонн, щоправда, це лише один комбінат. Корпорації ж, на відміну від інших учасників ринку, зараховувалися обсяги восьми млинів, що входять до її структури. Варто зазначити, що за 5 місяців поточного МР вісім постійно працюючих млинів ДПЗКУ виробили 68,457 тис. тонн борошна, що менше за той самий Вінницький КХП №2, який спромігся один виробити за цей самий час майже 75 тис. тонн продукції. До речі, половину борошна даного КХП було успішно реалізовано всередині країни за цінами вище за середні. Однак це не головне. Адже не прагнення до збільшення обсягів виробництва вказує на спроможність підприємства, а економічна ефективність.
І, напевно, борошномельний напрямок ДПЗКУ мав бути попереду всіх! Однак це не так... Ось на підприємстві з нормальною, ринковою економікою, де є власник або власники, які пильно стежать за тим, щоб їхні кошти не зменшувалися, а навпаки – збільшувалися, це так. У корпорації теж є власник – держава, яка начебто теж стежить... Але так само, як і на тисячах збиткових державних підприємств. Державі – збитки, а ось керівникам цих підприємств – де як складеться. Іноді зовсім навіть навпаки. А іноді навіть не керівникам підприємств, а начальникам напрямків. Щоправда, такому «керівництву» швидко приходить кінець – гроші закінчуються, але не в даному випадку. Звичайно ж я про китайський кредит! Його ще залишилося трохи, незважаючи на старання команд, що постійно змінюються.
Але яке ж відношення до вищесказаного мають переробка зерна та виробничі показники? Найбільш безпосереднє. Звичайно ж, не настільки вагоме, як зберігання, торгівля та експорт зерна, але помітне.
Повертаючись до експорту борошна з України: ДПЗКУ міцно посіла перше місце за його обсягами. І високі показники тримаються вже досить давно. Однак результати даного експорту для самої корпорації є сумнівними, якщо не сказати прямо – збитковими. Як я вже писав у попередніх оглядах, протягом декількох місяців минулого МР експортні ціни ДПЗКУ на борошно сильно відрізнялися в менший бік від решти експортерів. Різниця утримувалася в межах 14-30 дол. за 1 тонну за рівноцінних умов постачання, за однаковий товар і в такій самій упаковці. Мало того, часто навіть покупці, терміни відвантаження та кораблі, на які вантажилися контейнери, були одні й ті самі. Тобто покупець готовий був платити певну ціну за товар, платив її всім продавцям, але корпорація захотіла отримати менше за інших. Альтруїсти, що сказати!
Лише на подібних відвантаженнях корпорація недоотримала понад 1 млн дол. США. І я ще абсолютно не порушую питання торгівлі висівками, яких має бути за півроку не менше 23 тис. тонн! Ось це вже перевіряється дуже легко: 2-3 основні покупці, ціни на конкретну дату для всіх учасників ринку однакові. Різниця прораховується просто на пальцях. Як і загальна сума недоотриманих коштів.
Можна по-різному трактувати подібні методи торгівлі. Не маючи офіційного підтвердження, не можна говорити про те, що явно видно і добре знайоме громадянам України – про відкати. Тому можна говорити про бездарність менеджменту, причетного до торгівлі борошном, і неуважність керівників. У будь-якому випадку хтось був зацікавлений у цьому. Ті самі покупці напевно були дуже задоволені подібними угодами.
В кінці минулого МР дана тенденція пом'якшилася. Товар експортувався за найнижчими цінами в Україні, але без такого явного відриву. Особливо дешево продавалося борошно 1 сорту. Але тут проявилося повне невміння торгувати: через переповненість продукцією складів його реалізовували за ту ціну, яку пропонував покупець, не торгуючись.
Зрозуміло, що дані методи торгівлі офіційного прибутку не приносили. Але це ще не все: великі обсяги борошна відвантажувалися з Кролевецького КХП, який знаходиться практично біля кордону України, що, як мінімум, збільшувало логістичні витрати. І найголовніше, доставка туди платформ із контейнерами завжди була складною і витратною. А у зв'язку з відсутністю у менеджменту корпорації довгострокових планів і графіків відвантаження десятки платформ простоювали і простоюють в очікуванні навантаження тижнями. Штрафи за це платилися і платяться катастрофічні: за липень-листопад 2019 року було виплачено 2 331 802,00 грн ! – за нинішнім курсом майже 100 тис. доларів! Про яку економічну доцільність експорту з Кролевецького КХП можна говорити?!
Так само або іноді складніше складається ситуація з постачанням контейнерів на Тернопільський КХП. Про штрафи можна судити за тим, що там вантажать не більше одного-двох контейнерів на добу. І це ще добре, адже 4-5 місяців тому вантажили ще гірше. На інших млинах ситуація була дещо ліпшою, але простої та штрафи були присутні скрізь. Крім Одеського КХП, який, перебуваючи в безпосередній близькості до контейнерних терміналів, є найбільш зручною філією для експортних відвантажень. Його б і завантажувати по повній, але несповідимі шляхи... керівництва ДПЗКУ. Колишній директор КХП як міг викручувався, випрошуючи обсяги переробки і зміг зменшити збитки до мінімуму. Зараз же вони зросли зі 100 тис. грн. до 800 тис. грн. на місяць.
Може, все не так погано, і на млинах корпорації змогли так знизити собівартість переробки, що дозволено було демпінгувати та платити величезні штрафи?
Розглянемо виробничу діяльність і торгівлю борошном на внутрішньому ринку.
Як вже було сказано, 8 млинів корпорації виробили за 5 місяців 75 тис. тонн пшеничного борошна, переробивши при цьому близько 100 тис. тонн зерна. Для всіх млинів ДПЗКУ завжди розраховувалися обсяги переробки нульової рентабельності. Так звана «точка беззбитковості» – обсяг зерна, який необхідно переробити за місяць, щоб не отримати збитків, спрацювати «в нуль». Обсяги ці не сильно відрізняються рік від року, можуть лише зрости у зв'язку зі зростанням цін на енергоносії, зростанням середньої заробітної плати та зношеністю обладнання. Так от, за останні роки жоден млин корпорації жодного разу не досягав цих обсягів! Наближалися до позначки беззбиткової переробки лише на Кролевецькому КХП, проте проблеми з відвантаженнями нівелювали це. На Одеському КХП завдяки зусиллям колишнього директора намагалися досягти даної позначки, але на сьогоднішній день, після зміни директора, до виходу «в нуль» стало ще далі.
Чому став можливим такий стан речей? Тут є декілька факторів. Малі обсяги переробки пов'язані, в першу чергу, з невмінням вигідно торгувати. При цьому прибутково демпінгувати не виходить через високу собівартість продукції, яка формується, в свою чергу, також із декількох факторів. Як варіант, можна було зупинити переробку на одних млинах, збільшивши на інших. Можна, якщо реально відстежувати економічні показники. Але так легко «перекинути» витрати млина на витрати елеватора, який завдяки наданню послуг завжди є прибутковим. І на папері показати зручну собівартість переробки. Коли в корпорації існував департамент переробки або окреме управління переробки, з одного боку, і елеваторний департамент – з іншого, такий варіант був неможливим. Економісти обох підрозділів «билися» за кожну гривню витрат. І тоді рентабельність борошномельного напрямку не опускалася нижче за 2-3% у найважчі часи. У той період було зупинено найбільш нерентабельні млини.
Для чого ж тоді потрібна така діяльність? Все просто. Директори філій не несуть відповідальності за загальні економічні показники. Їм потрібно якомога більше заготовити зерна та більше переробити – ці плани вони отримують із Києва. А собівартість переробки їх не хвилює, оскільки не вони її прораховують і не вони стежать за рентабельністю окремих видів діяльності філії. І результати торгівлі виробленої продукції їх також не хвилюють. Головне, щоб швидше звільнити склади для наступних партій товару. Як і те, що в разі зупинки млина, скорочення персоналу і лише при правильній роботі елеватора рентабельність буде вищою. (Ось тут показовим є приклад Одеського КХП, в якого лише біля млина елеватор на 7 тис. тонн, і жодних послуг він не надає. Лише переробка. І якщо місячний обсяг переробки менший за 3,6-3,8 тис. тонн, то збитки є цілком офіційними, їх ніяк не приховати. Вони постійно присутні у звітності.) Хвилює лише те, що їхні особисті «булочки» від діяльності елеватора у них залишаться в будь-якому разі. І те, що в разі роботи млина, навіть збиткової, у них з'являться «булочки» і звідти. І чим більше перероблено, тим цих «булочок» більше. Ті, хто в темі, мене чудово зрозуміють. Як деяке пояснення наведу один приклад. За часів існування департаменту переробки ДПЗКУ на філіях проводилися «контрольні помоли» для визначення реального виходу продукції. Про це складався акт перевірки... із підписами всіх учасників, і заповнювалася квитанція ф.117 з печаткою. Згідно з такою перевіркою на Тернопільському КХП було визначено реальний вихід – 76,19%. Тобто це борошно, а решта – висівки та зерновідходи. У документах корпорації враховується вихід у кращому разі 75%, частіше 74%, а то і 73%. Тобто замість 1,19-3,19% борошна на папері виходять висівки та зерновідходи. Різниця цін є суттєвою. Далі – висновки робіть самі...
Згідно з інсайдерською інформацією, за 2019 р. корпорація зазнала збитків від діяльності борошномельного напрямку не менш ніж на 160 млн грн.
Взагалі в Україні не є рентабельним жоден державний млин. Усі вони працюють у збиток, який перекривається заробітком елеваторів. За винятком Новопокровського КХП, точка беззбитковості якого близько 9,1 тис. тонн зерна на місяць, а такі (і навіть більші) обсяги там переробляють. Однак це рідкісний виняток, який підтверджує правило. Здебільшого директорам державних КХП немає резону показувати велику рентабельність. Є прибуток, підприємство не збиткове – і чудово. До речі, зарплата директора філії ДПЗКУ 20 тис. грн. На приватних млинах – від 50 тис. грн. Знаю, що є і 100 тис. грн. і більше. Але спробуйте умовити директора філії перейти на приватне підприємство...
Як було вже сказано, причин збитковості державних млинів багато. Є загальна причина для всіх державних підприємств, порушувати її не будемо. Для млинів основна причина – висока собівартість переробки, однією з причин якої є застаріле обладнання. Крім того, великі штати працівників і високе споживання електроенергії – наслідок технічної відсталості, неефективна торговельна діяльність і низка інших факторів. Головний фактор – відсутність господаря. Це не оборонні заводи, і їх давно слід було б продати, що було б найбільш доцільно.
Ну, і на закінчення повернемося до основного питання.
Зараз, коли до керівництва ДПЗКУ прийшли абсолютно нові люди, які не працювали раніше на державних підприємствах, з'явилася надія на зміну ситуації. Зі свого боку, можу скромно порадити змінити весь керівний менеджмент підрозділів центрального офісу, не намагаючись при цьому використовувати кадри з філій для зміцнення – буде те саме, якщо не гірше. «Ішак, який постояв в тіні, на сонці не працюватиме» – східна мудрість, цілком застосовна до даної ситуації.
Якщо не зупиняти переробку зовсім, то необхідно сконцентрувати її на найбільш вигідних з точки зору логістики та торгівлі філіях. Збільшивши при цьому обсяги переробки до беззбиткового рівня. Сконцентрувати основні експортні обсяги на Одеському КХП, провівши там гостро необхідні заходи, особливо переозброєння точок відвантаження, і замінити керівництво. Там ще потрібно буде повернути майже всіх фахівців, які звільнилися. Але подібного розміщення практично в порту не має жоден млин в Україні, і цим гріх не користуватися.
Чому мене, власне, турбує, як веде виробничу та торговельну діяльність ДПЗКУ? Ну, по-перше, вірите чи не вірите, є таке поняття, як громадянська позиція. По-друге, якщо вже не вірити в «по-перше», то дії корпорації на ринку не дозволяють іншим борошномелам спокійно і прибутково вести свою діяльність. Дуже складно відстоювати хоч скільки-небудь реальні ціни, якщо покупці, як внутрішні, так і зовнішні, кивають на ціни ДПЗКУ. І решті доводиться знижувати ціни, щоб хоч якось триматися на плаву. Приватна структура не може дозволити собі існування в збиток, навіть за наявності кредитів, хоч китайських, хоч будь-яких інших.
Повноцінний огляд ринку борошна за перше півріччя 2019/20 МР буде опубліковано в лютневому аналітичному випуску ІА «АПК-Інформ» - «Ринок борошна, круп і нішевих зернових культур». Даний аналітичний огляд включатиме інформацію про світовий ринок борошна та нішевих зернових культур, а також аналітику щодо ринків борошна, круп і нішевих зернових культур в Україні, Росії, Казахстані та Туреччині. Вихід огляду планується двічі на рік – у лютому та серпні.
