Особливий розвиток феномену рейдерства у сфері сільського господарства України має кілька причин. Одна з них – низький рівень правової культури компаній, що тягне за собою непідготовлене підприємство, яке не очікує атаки.
За деякими статистичними відомостями, в Україні налічується понад 50 компаній, які більш-менш «професійно» займаються рейдерством. Ймовірно, знаком сучасного етапу в розвитку явища в Україні є процес завоювання пріоритету сірими рейдерськими схемами, які не завжди є відверто протиправними. Однак чесним підприємцям від цього не легше.
Так званий «антирейдерський закон» («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству») значною мірою набув чинності з 16.01.2020, а повністю розпочне дію 15.07.2020. Оскільки зміни законодавства насамперед стосуються значної частини наших клієнтів – агропромислових компаній, – юристи Interlegal проаналізували його основні положення.
Уточнюється регулювання права власності на землю, у тому числі порядок формування земельної ділянки як об'єкта цивільного права, а також державної реєстрації її та прав на неї. Для цього ст. 79-1 Земельного кодексу України Земельна ділянка як об'єкт цивільних прав («стара назва» цієї статті – Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав) доповнена частиною 13.
Очевидно, щоб можна було захистити якесь право, воно повинно бути передбачено законодавством. Деякі права вимагають, крім того, державної реєстрації. У ст. 125 ЗКУ закріплено, що практично всі права на землю: права власності, користування, в тому числі постійного, підлягають реєстрації. Ця реєстрація проводиться за правилами, закріпленими в Законі «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 і в Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004. Таким чином, законодавцю було необхідно закріпити гармонійну взаємодію процедур реєстрації, що і було досягнуто антирейдерським законом.
Досить серйозні зміни вносяться до Господарського і Цивільного кодексів. Так, ст. 113 Господарського кодексу України доповнюється частиною 3, якою передбачається нотаріальне посвідчення правочину, предметом якого є частка у приватному підприємстві (його статутному капіталі). Учасник приватного підприємства має право встановити таку вимогу, а також скасувати її. Такі дії є одностороннім правочином і підлягають реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Аналогічні новели внесені до Цивільного кодексу України, наприклад, частина 1 ст. 209. Власник нерухомості може встановити обов'язок нотаріального посвідчення договору, предметом якого є це нерухоме майно, і скасувати таку вимогу. Кожна така дія –односторонній правочин, що підлягає нотаріальному посвідченню, а обов'язок нотаріального посвідчення договору – це обтяження нерухомості, що підлягає державній реєстрації. Дійсно, обов'язкове нотаріальне посвідчення договору щодо нерухомості – це вимога, яка ускладнює його укладання, якщо воно не передбачено в законодавстві або домовленістю сторін. Щоправда, серйозність цієї новели не настільки значна, оскільки в частині 4 ст.209 ЦКУ міститься норма, за якою на вимогу будь-якої зі сторін правочину будь-який правочин з її участю підлягає нотаріальному посвідченню. А внесення замість слів «на вимогу» слів «за бажанням» до цієї частини ст. 209 мало що змінює, оскільки абсолютно ясно, що обов'язки учасників цивільних відносин реалізуються на вимогу управомоченних.
До Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 внесено досить значні новели. Особливо слід відзначити зміну частини 3 ст.13, а також аналогічні зміни в ст. 14-1, частина 14. Так, договір оренди нерозподілених та незатребуваних земельних ділянок (паїв), а також тих, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, які не були припинені як юридичні особи, та не переданих у власність в законному порядку, припиняється з моменту державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.
Якщо ж припинення договору оренди відбулося до збору врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, такий орендар має право зібрати цей урожай. Власнику земельної ділянки належить право на відшкодування збитків, пов'язаних з тимчасовим заняттям цієї земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційному орендній платі з дня припинення договору оренди до дня завершення збору врожаю.
Не можна не помітити високий ступінь визначеності, конкретність і ясність цих положень, які балансують інтереси орендарів і потенційних власників (власників) землі. Звичайно, ці норми не тільки сприяють боротьбі з чорним рейдерством, а й являють собою правові підстави, які готуються для регулювання правових відносин напередодні земельної реформи.
Грамотному юристу відомо, що, як тільки вживаються заходи, спрямовані на боротьбу з рейдерством, рейдери знаходять методи протидії. Безумовно, багато що залежить від рівня розвитку економіки і технологій, але і правові засоби протидії рейдерству не можна недооцінювати. В ході наших регулярних тренінгів з протидії рейдерству рекомендуємо клієнтам підвищувати загальну правову культуру корпорації, впроваджувати систему ризик-менеджменту для мінімізації ризиків, пов'язаних з потенційними рейдерськими атаками.
У сільському господарстві України з впровадженням земельної реформи, ймовірно, буде спостерігатися тенденція об'єктивного зростання економічних ризиків, пов'язаних з рейдерством. І до цього необхідно готуватися.
Звертаємо увагу, що більш детально експерти обговорять рейдерство та інші ризики для власників агробізнесу в ході конференції Grain and Maritime Days in Odessa 27-30 травня 2020 року.
