Екватор пшеничного сезону-2020/21 для України: гаряче та волатильно, або Чому обмежити не означає стабілізувати (АПК-Информ: ИТОГИ №1 (79))

Джерело

АПК-Інформ

9003

Анна Танська

АПК-Інформ

 

Підбиваючи підсумки першої половини 2020/21 МР, варто відзначити нестабільність цінової ситуації в портах України на тлі загальної напруженості та невизначеності в світі, валютних коливань, стримування продажів аграріями, а також погодного та логістичного факторів. Окрім того, свою лепту внесли такі поняття, як продбезпека та тарифні/нетарифні бар'єри, які на тлі пандемії набули ще більшої значимості. І, незважаючи на ряд вжитих заходів щодо стабілізації ситуації, схоже, що краще від них не стало, а, можливо, навіть навпаки. Як то кажуть, благими намірами…

Якось переживши першу половину зернового сезону, ринок починає усвідомлювати, що невизначеність лише посилюється. Втім, волатильність породжує волатильність. Спробуй досягти очікуваної маржинальності, коли підвищувальний тренд вмить змінюється на знижувальний, а потім усе повертається до попередніх позицій. Отже, як це було? І на що очікувати?

 

Нетиповість зі старту

Мабуть, більш волатильний сезон у ціновому аспекті складно й пригадати, причому виявлятися така динаміка почала ще напередодні 2020/21 МР.

Провісниками істотних цінових коливань стали аномально тепла зима, суха весна та неоднорідні, досить контрастні погодні умови в літній період, а також пов'язані з цим суттєві відмінності в оцінках виробництва як в Україні, так і в інших провідних країнах-експортерах, загальна невизначеність і нестабільність у світі, курсові коливання, ситуація на ринку нафти тощо, що на тлі подальшого розвитку ситуації з пандемією коронавірусу та вакцинацією продовжує з деякою періодичністю жахати ринки.

І якщо в міру просування збиральної кампанії вдалося конкретизувати дані за обсягами виробництва, то слідом додалися нюанси у вигляді побоювань про недостатньо високу якість урожаю на тлі вкрай посушливої погоди, відставання темпів збирання та стримування продажів аграріями. Як не парадоксально, але через рясні опади у західному регіоні України вперше за минулі 6-7 років якість пшениці там виявилася нижчою, ніж у центральному. Втім, незважаючи на песимістичні настрої, що витають на початку сезону, пшениця врожаю-2020 має високі показники натури, а співвідношення продовольчої та фуражної в загальному валовому зборі склало 70:30.

За оцінками ІА «АПК-Інформ», через скорочення посівної і ще більше збиральної площ під пшеницею, а також зниження показника врожайності валовий збір пшениці в 2020/21 МР склав 25,2 млн тонн, що на 11% нижче, ніж роком раніше, але, тим не менш, на 2,4% перевищує показник 2018/19 МР. Оцінка виробництва пшениці поточного сезону експертами USDA є більш оптимістичною – 25,5 млн тонн. При цьому частка України у світовому виробництві скоротилася з рекордних 3,8% у 2019/20 МР до 3,3% поточного, проте варто підкреслити, що і загальна світова пропозиція пшениці цього року зросла на більш ніж 1%. Оцінки експортного потенціалу зазначеними агентствами збігаються – 17,5 млн тонн, що більшою мірою пояснюється обмежувальними заходами, вжитими в Україні. Так, незважаючи на вкрай несприятливий вплив погодного фактора та скорочення врожаю пшениці в Україні, країна, як і раніше, забезпечує практично 10% світового експорту. Хоча в абсолютному значенні частка 9%, а це все ж суттєво нижче за торішні 11%, що з урахуванням зростаючої конкуренції на глобальній арені привело до зміщення України в світовому рейтингу експортерів даної культури з 5 на 6 місце.

 

Стабільна нестабільність

Незважаючи на загальну волатильність цін (особливо на майданчику СРТ-порт), домінуючим трендом у першій половині сезону-2020/21 виступав підвищувальний. У цілому, ситуація на українському експортному ринку пшениці розвивалася в кореляції з російським і підтримувалася світовою кон'юнктурою, незважаючи на те, що баланси щодо пшениці в світі складно назвати напруженими.

Цьому сприяв переважно високий попит імпортерів і переважання причорноморської зернової в закупівлях на тендерах GASС, де, однак, конкуренція з боку РФ помітно посилилася, а перемоги української зернової траплялися вкрай рідко. До того ж після стрімких стрибків цін імпортерам був потрібен деякий час, щоб звикнутися з ними і продовжити здійснювати закупівлі.

Ситуативний вплив мали підвищувальні коригування оцінок урожаю пшениці в ключових регіонах виробництва (в т.ч. США, Канаді, Австралії, а також Причорномор'ї). Поряд із цим, основну підтримку цінам надавали істотне відставання темпів сівби озимих і невизначеність щодо стану сходів у ключових регіонах вирощування (зокрема в Причорномор'ї, ЄС і США) на тлі посушливої осені. Незважаючи на всі складнощі та ризики, посівна в Україні пройшла, сходи навіть на надпізних посівах було отримано, а теплий грудень дозволив дещо компенсувати відставання вегетативного розвитку. Поряд із цим, на думку експертів НААН України, в зоні ризику залишаються посіви занадто пізніх строків сівби (після 15 жовтня), де рослини розпочали зимівлю, не утворивши вузла кущіння. До того ж такі посіви в основному відрізняються дрібним закладанням насіння в ґрунт, що теж не сприятиме стійкості рослин до низьких температур.

Загалом, за оцінками експертів (у т.ч. НААН України та Укргідрометеоцентру), у листопаді-грудні стан посівів озимої пшениці оцінювався як добрий та задовільний, загрозливих погодних умов для їхнього розвитку не відзначалося, що дещо знизило градус стурбованості.

Проте, погода та стан посівів, друга хвиля COVID-19 і локдаунів, періодичні перегляди балансів щодо пшениці в Україні, Росії та світі продовжували бентежити ринок.

Під завісу високосного 2020 року сектор пшениці перебував під впливом світової кон'юнктури та високої конкуренції на тлі повідомлень про деяке поліпшення стану озимих у ряді країн-виробників, а також очікуваної активізації торгівлі російськими експортерами до набрання чинності квоти на експорт зернових. Але це окрема історія…

 

 

 

Обмежити не означає стабілізувати

Важливим фактором ще на старті нового сезону стала невизначеність щодо можливих обмежень обсягів експорту пшениці з України поточного сезону. Лише 17 серпня експортери та чиновники узгодили доповнення до щорічного зернового меморандуму й озвучили граничний обсяг її експорту на рівні 17,5 млн тонн. Це було значно нижче за очікування ринку і дало новий імпульс для зростання цін, викликавши якщо не ажіотаж, то як мінімум стурбованість серед імпортерів. Даний захід ще більше ускладнив роботу трейдерів і змусив перебувати в постійному тонусі всіх учасників ринку, ну і, звісно, став предметом маніпуляцій.

Тим не менш, даний показник експорту української пшениці більш ніж відповідає обсягам її експорту в динаміці за останні 5 років. І якщо в міру просування сезону ринок пристосувався до даного заходу, то ситуація в Росії додала багаття у вогонь і стала причиною нових цінових коливань.

Так, восени Росія визначила квоту на експорт зерна в 2020/21 МР у розмірі 17,5 млн тонн, під кінець 2020 року на тлі різкого подорожчання ряду товарів на внутрішньому ринку вирішила вжити обмежувальних заходів в олійному сегменті, а потім заявила про намір, окрім квот на зерно, ввести експортне мито, а потім підвищити його на пшеницю і, можливо, навіть не обнуляти з нового сезону.

 

 

Продбезпека та тарифні/нетарифні бар'єри

В умовах пандемії пшеницю розглядають як основу продбезпеки. Даний фактор у сукупності з витікаючими з нього заходами, тарифними/нетарифними бар'єрами вважається одним із головних і найбільш непередбачуваних. Тому увага ринку була і залишається прикутою до формування глобального попиту на продовольство та перспектив локального виробництва. Але, схоже, що в найближчі 5-10 років навряд чи варто очікувати на революційне зростання обсягів експорту української зернової продукції з доданою вартістю. До того ж, щоб вибити місце під сонцем у цій ніші, доведеться добре попітніти та проявити чималу винахідливість, тому що при експорті борошна або макаронів необхідно чітке розуміння потреб і запитів імпортерів. Інша справа – зерно, яке Україна успішно вирощує і продає світу.

Серед перспективних ринків збуту української пшениці залишається Туреччина. Як світовий експортер №1 борошна в світі та другий за величиною постачальник макаронних виробів ця країна має високий рівень сировинної залежності. Всередині країни 550 млинів щорічно переробляють 13 млн тонн пшениці, однак це менше за половину їхньої потужності (реальна – близько 30 млн тонн на рік). Тому щоб реалізувати свій експортний потенціал, Туреччина імпортує високопротеїнову пшеницю. І тут Україні доводиться конкурувати за якістю зерна з Росією. Втім, як відзначають експортери, інтерес турецьких закупівельників останнім часом розширився, що дає Україні більше шансів наростити свою присутність на турецькому ринку з пшеницею з протеїном 10,5%. Однак у 2020/21 МР на тлі нарощування обсягів внутрішнього виробництва пшениці (з 17,5 до 18,25 млн тонн у п.р.) Туреччина скоротила її імпорт із рекордних 10,85 до 8 млн тонн.

Крім того, пандемія породила нові тарифні та нетарифні бар'єри, а деякі країни навіть почали користуватися ними як елементом політичного тиску. До того ж країни-імпортери виявляють усе більшу стурбованість щодо безпеки продукції, яку закуповують.

Яскравий приклад – зміни в Регламенті 2020/1085 щодо максимального рівня залишків хлорпірифосу та хлорпірифос-метилу в сільськогосподарській і харчовій продукції, яка постачається до ЄС. Найбільше дана вимога ЄС позначиться на ринку пшениці, оскільки діючий на даний момент ліміт для цієї культури становить 0,50 ppm. Незважаючи на досить часті випадки виявлення (кожен п'ятий зразок містив залишкову кількість хлорпірифосу), використання цього пестициду в звичних режимах, як правило, не приводило до перевищень. Однак посилення лімітів у 50 разів – до 0,01 ppm – одразу зробить частину експортного вантажу української пшениці «невиїзною» в напрямку ЄС. За результатами дослідження пестицидів, що містяться в українській продовольчій пшениці 2019/20 МР, компанії Cotecna Inspection (Причорноморський і Балтійський регіони) в 20% досліджуваних зразків містився хлорпірифос. Також експерти компанії порівняли в процентному співвідношенні до сумарного обсягу її експорту, скільки кожна з ключових країн-експортерів поставила на зовнішні майданчики пшениці, яка містить дану речовину. Згідно з отриманими даними, Україна лідирує з показником 18,5%.

На щастя, обсяги пшениці, що постачається до країн ЄС, є не настільки великими, і куди частіше з даними країнами доводиться конкурувати на інших ринках збуту. За даними АПК-Інформ, обсяги експорту української пшениці в напрямку ЄС у 2017 р. і 2018 р. становили відповідно 1,4 і 1,5 млн тонн, у 2019 р. скоротилися до 0,6 млн тонн і дещо більше склали за підсумками 2020 р. – 0,74 млн тонн. Але в порівнянні із загальними обсягами експорту пшениці з України в напрямку ЄС було поставлено 8 і 9% у 2017 і 2018 рр. відповідно, в 2019-му – лише 3,2% і близько 4,1% у 2020 р. Тим не менш, країни ЄС не єдині у своєму прагненні обмежити вміст даної речовини, і Україні є над чим замислитися і до чого прагнути.

 

Експорт і конкуренція

За підсумками першої половини 2020/21 МР (липень-грудень) лідером з імпорту української пшениці залишається Індонезія з обсягом 2,2 млн тонн. Незважаючи на зниження валового збору культури в Україні та посилення конкуренції на даному ринку збуту з боку Австралії, українські експортери змогли зберегти поставки зернової в зазначеному напрямку на високому рівні, порівнянному з торішнім. Друге місце зберігає за собою Єгипет, незважаючи на скорочення імпорту пшениці з України на 29% – до 1,5 млн тонн. На третій сходинці раптово опинився Пакистан із часткою в 10% від загального обсягу поставок української зернової, але про це дещо пізніше.

У грудні обсяг експорту пшениці з України знизився в 2,3 рази – до 0,5 млн тонн проти 1,16 млн тонн місяцем раніше. Основний обсяг відвантажень пшениці було здійснено в напрямку Туреччини (80 тис. тонн), а ось до Пакистану було направлено лише 54 тис. тонн, що стало найменшим показником із початку 2020/21 МР. Однак Єгипет, який посідає друге місце з імпорту пшениці з України, в грудні закупив дещо більше 54,4 тис. тонн, а імпортер української пшениці №1 – Індонезія – взагалі нічого.

 

Є чим пишатися

Скориставшись можливістю, що відкрилася цього сезону, Україна стала основним постачальником пшениці до Пакистану, який постав перед необхідністю відновлення запасів. За нашими даними, в липні-грудні 2020/21 МР Україна експортувала до Пакистану 1,24 млн тонн пшениці, тим самим забезпечивши 50% сезонного імпортного попиту цієї країни.

USDA оцінює виробництво пшениці в Пакистані в сезоні-2020/21 на рівні 25,7 млн тонн, що на 6% вище за показник 2019/20 МР, проте в повному обсязі не покриває внутрішнє споживання зернової, яке в грудні було збільшено з листопадової оцінки на рівні 24,7 млн тонн до 25,8 млн тонн (+2,4% до попереднього сезону). До того ж за підсумками 2019/20 МР перехідні запаси в Пакистані скоротилися на 50% – до 1,3 млн тонн проти 2,6 млн тонн сезоном раніше.

Те, що країна постала перед необхідністю імпорту, стало зрозуміло ще задовго до старту 2020/21 МР. І вже в червні поточного сезону Комітет економічної координації Пакистану з метою стабілізації внутрішніх цін і формування запасів дозволив приватному сектору імпортувати 2,5 млн тонн пшениці. Даний захід було охоче сприйнято місцевими гравцями, і вже в серпні 2020/21 МР уряд країни видав 380 приватним імпортерам дозволи на ввезення майже 1,6 млн тонн зернової. Термін дії дозволів не обмежений, а для зазначених поставок було скасовано нормативне мито в розмірі 60%, мито (11%), податок із продажів (17%) і прибутковий податок на імпорт продукції (6%).

Відзначимо, що основним конкурентом виступила Росія, яка в липні-листопаді поточного сезону поставила в даному напрямку 0,91 млн тонн пшениці. Для порівняння: Україна за цей час експортувала 1,19 млн тонн. Тобто загальні поставки з обох країн лише за 5 місяців сезону досягли 2 млн тонн, або 80% від прогнозованого обсягу імпорту пшениці Пакистаном.

 

Перспективи

Зараз ключовим залишається питання подальших темпів експорту. Адже ціни на пшеницю в портах України продовжують оновлювати максимуми, чому сприяють стримування продажів аграріями та висока конкуренція на внутрішньому ринку між трейдерами і переробниками. Зростанню сприяли зниження експертами USDA прогнозу світового виробництва (насамперед за рахунок Китаю) і кінцевих запасів пшениці в 2020/21 МР – до 772,6 і 313,2 млн тонн (що, однак, як і раніше, вище за показники сезону-2019/20), а також єгипетський тендер, який хоч і було скасовано, але він продемонстрував зменшення кількості пропозицій і більш високі ціни.

Також ціни підтримали неоднозначні перспективи врожаю пшениці в США та затяжні морози в Причорноморському регіоні, які за відсутності снігового покриву могли завдати шкоди озимим посівам. Однак, за даними Укргідрометеоцентру, протягом першої декади січня озимі культури в Україні перебували в стані неглибокого зимового спокою, в південних областях відзначалися слабкі ростові процеси. Загрозливих явищ не спостерігалося, а опади, що випали, дещо знизили побоювання учасників ринку. Поряд із цим, у зоні ризику залишалися пізні та надпізні посіви. За розрахунками агрометеорологів, критична температура вимерзання озимої пшениці у фазі третього листка – кущіння становить -14-15°С. При цьому в НААН України вважають, що станом на початок другої декади січня рівень цукрів у вузлах кущіння озимих є достатнім, щоб навіть під незначним сніговим покривом рослини озимих зернових культур могли б без значних пошкоджень витримати -20°С. Тим не менш, на даний час у Причорноморському регіоні в цілому і в Україні зокрема спостерігається пом'якшення погодних умов і прогнозуються подальші опади, що має сприятливо позначитися на стані посівів озимих і в результаті чого ряд експертів уже почав підвищувати оцінки потенціалу виробництва та експорту пшениці врожаю-2021 (перш за все в РФ).

Відзначимо, що внаслідок стрімкого подорожчання російської пшениці через намір уряду РФ окрім квот підвищити експортне мито на пшеницю і не обнуляти його з нового сезону українська зернова стала більш конкурентною на світовому ринку. Однак складнощі із формуванням необхідних обсягів не дозволяють трейдерам активно укладати договори на постачання великих партій, особливо на далекі періоди. До того ж збільшився спред між цінами попиту та пропозиції, а імпортери нерідко виявляють більш високий інтерес до закупівель зернової середніми і невеликими судновими партіями.

А якщо ціни стануть непрохідними і попит продовжить скорочуватися, то цінове ралі стрімко розгорнеться в піке. А ми вже таке проходили і не одноразово, навіть у пікові періоди цього сезону. Тож чи є сенс так наполегливо стримувати продажі?

Реклама

Вхід