Контрактація сільськогосподарської продукції: правові аспекти

Джерело

Проект аграрного маркетингу

В наш час все більше учасників аграрного ринку намагаються встановити довготривалі господарські зв’язки щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Переробні і торговельні підприємства часто вже навесні укладають договори з сільськогосподарськими виробниками. Так довготривалі зв’язки дозволяють як сільськогосподарським виробникам, так і переробним та торгівельним підприємствам планувати свою діяльність.

В ринковій економіці існує п’ять основних моделей контрактації сільськогосподарської продукції[1]:

1) Централізована. Це вертикально скоординована модель, при якій покупець купляє продукцію від фермерів і здійснює її переробку чи пакування. Як правило, квоти на вирощування розподіляються до вирощування, якість продукції жорстко контролюється.

В цій моделі покупець може отримувати продукцію від тисяч дрібних виробників.

Обсяг діяльності компанії-покупця може бути різним. Це може бути тільки постачання необхідних сортів насіння, а може бути і надання повного спектру послуг з обробітку землі та збирання врожаю.

2) Модель з основною ділянкою. Модель з основною ділянкою є підвидом централізованої моделі. В цій моделі компанія-покупець має також основну земельну ділянку недалеко від переробного підприємства. Компанія-покупець виробляє на своїй землі частину необхідної продукції з метою гарантування отримання сільськогосподарської продукції. В деяких випадках основна ділянка використовується як демонстраційне поле.

3) Багатостороння. При багатосторонній моделі в процес контрактації залучаються різні державні і приватні організації. В багатосторонній моделі можуть бути організації, які відповідальні за кредитування, виробництво, переробку і маркетинг. Важливу роль організації контрактації за багатосторонньою моделлю можуть мати органи місцевого самоврядування, які допомагають організувати контрактацію у невеликих сільгоспвиробників.

4) Неформальна. За цією моделлю приватні підприємства чи невеликі компанії закупають продукцію у фермерів кожен сезон. Ця модель часто застосовується при продажу свіжих овочем і фруктів. Сільськогосподарська продукція, як правило, не переробляється, а тільки пакується. Допомога покупця обмежується наданням посівного матеріалу і основних добрив, допомога при вирощуванні не надається.

Успіх неформальної моделі часто залежить від державної дорадчої служби.

5) Посередницька модель. При посередницькій моделі великі переробні і торговельні компанії закупають продукцію через посередників - індивідуальних заготівельників або об’єднання фермерів.

В Україні знайшли поширення всі зазначені моделі, крім багатосторонньої.

Після набрання чинності новими Цивільним (ЦК) і Господарським (ГК) кодексами, правильне юридичне оформлення довготривалих відносин набуває особливо важливого значення.

Правове оформлення довгострокових відносин з реалізації сільськогосподарської продукції може відбуватися, як мінімум, трьома шляхами:

1)      укладання договорів контрактації;

2)      укладання попередніх договорів;

3)      укладання договорів поставки.

Однією з основних перепон в нормальному правовому оформленні контрактації сільськогосподарської продукції є жорстка фіксація істотних умов договору в ГК.

Відповідно до статті 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При контрактації сільськогосподарської продукції майже не виникає проблем з визначенням предмету договору, за виключенням визначення якості продукції. Вимоги щодо якості продукції повинні визначатися відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Також у сторін не виникає проблем з такою фактично непотрібною, але юридично необхідною істотною умовою договору як строк його дії. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Одним з найскладніших питань контрактації сільськогосподарської продукції є визначення ціни. Все дуже просто, якщо сторони договору контрактації вже знають ту ціну, яку заплачено за сільськогосподарську продукцію. Але в багатьох випадках сторони не бажають встановлювати фіксовану ціну в договорі. Це пояснюється значними коливаннями цін на сільськогосподарську продукцію. Існує декілька способів встановлення ціни в договорі. До таких способів належать:

1)      фіксована ціна;

2)      змінна ціна - ціна, яка може бути змінена за певних умов;

3)      ціна, що встановлюється на основі ринкових або біржових цін;

4)      змішана ціна - ціна, частина якої фіксується, а інша частина є змінною

5)      ціна, яка визначається за результатами продаж. В Україні такий спосіб встановлення ціни не поширений, але в світовому досвіді контрактації сільськогосподарської продукції є практика встановлення ціни, що визначається за результатами подальшого продажу. Наприклад, ціна на цукрові буряки в умовах вільного ринку може встановлюватися як відсоток від ціни реалізації цукру.

Незважаючи на різноманіття способів встановлення ціни чинне законодавство намагається звузити можливості сторін, що звичайно не сприяє розвитку господарського обігу. ЦК містить ліберальні вимоги до встановлення ціни і не вимагає її фіксації, відповідно до ЦК ціна взагалі не відносить ціну до істотних умов договору. З ГК ситуація гірша. Відповідно до ст.189 ГК ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Для того ж, щоб повністю виконати вимоги ГК, в договорі необхідно зафіксувати певну ціну в договорі. Ціна може бути зафіксована як у договорі, що складається у формі єдиного документу, так і в будь-яких додатках до договору, наприклад в специфікації.

Виникає запитання: як, не порушуючи вимоги ГК, встановити нефіксовану ціну в договорі контрактації. Зараз на практиці непоодинокі випадки, при яких сторони укладають договір з зазначеною в ньому мінімальною ціною, а потім вже підписують зміни до договору, в яких зазначають вже змінену ціну. Такий порядок, на жаль, не сприяє встановленню нормальних довгострокових господарських відносин. Особливо небезпечні такі договори для продавця. Якщо сторони не досягнуть домовленості щодо нової ціни, то покупець має право вимагати від продавця виконання зобов’язання за зафіксованою в договорі мінімальною ціною.

З точки зору автора, для встановлення нефіксованої ціни достатньо зафіксувати ціну в договорі із зазначенням, що при настанні певних умов ціна змінюється. Наприклад, можна зафіксувати ціну і зазначити, що у разі, якщо біржова ціна на сільськогосподарську продукцію на день передачі товару буде відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від ціни, зазначеної в договорі, то товар оплачується за іншою ціною.

В той же час, при використанні нефіксованих цін сторони дуже уважно повинні записувати в договір правила розрахунку нової ціни. Наприклад: формулювання „ринкова ціна” „біржова ціна”, „ціна, що складеться в регіоні” недостатньо для того, щоб ціна вважалася зазначеною в договорі. Формулювання повинно бути точним, наприклад:

„Товар продається за ціною 30 коп. за 1 кг. У разі, якщо середня ціна на оптовому ринку _______________ міста __________________ на день передачі відрізняється від ціни, зазначеної в договорі, більш ніж на 10 %, то ціна товару дорівнює ціні на зазначеному ринку на день передачі товару. Ціна визначається як середня на зазначеному ринку за даними „Агроогляд+” - щотижневого додатку до всеукраїнського інформаційного журналу „Агроогляд”.

У разі, якщо ж порядок визначення зміненої ціни не буде встановлено точно, то це може призвести до того, що або договір буде визнаний неукладеним, або буде діяти та ціна, яка зафіксована в договорі.

Сторони можуть також укласти попередній договір. Відповідно до ст. 182 ГК попередній договір - це договір, за яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

ЦК взагалі не вимагає від сторін погодження в попередньому договорі істотних умов основного договору, достатньо тільки зазначити порядок погодження істотних умов основного договору.

Як ми бачимо, законодавство не вимагає зазначати в попередньому договорі всі істотні умови, а отже сторонам достатньо встановити порядок визначення істотних умов.

Так, наприклад обсяг поставок може бути встановлений в залежності від погодних умов в регіоні, або від обсягів реалізації покупця.

Також сторони мають можливість зазначити певний порядок розрахунку сторонами ціни.

Головне: Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. В тому ж разі, якщо обсяг поставок або ціна товару не може бути визначена на підставі попереднього договору, попередній договір навряд чи можна вважати укладеним. Тобто в попередньому договорі може не бути взагалі будь-якої фіксованої ціни, але порядок визначення ціни не повинен допускати різного тлумачення.

В попередньому договорі можуть бути зазначені санкції, які застосовуються до сторони, що ухилилась від укладення основного договору.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Який же договір може бути основним при контрактації сільськогосподарської продукції?

Це може бути як договір контрактації, передбачений ЦК і ГК, так і договір поставки. У разі ж, якщо продавцем товару є громадянин - не суб’єкт підприємницької діяльності, укладається договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору.

Порівнюючи істотні умови договору поставки і договору контрактації зазначимо, що в договорі контрактації повинні бути зафіксовані обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва і транспортування (наприклад, повинно бути зазначено, що допомога контрактантом не надається) і взаємна відповідальність сторін. В договорі ж поставки, на відміну від договору контрактації, умови повинні бути викладені відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів „Інкотермс”.

Андрій Никоненко,

юрист Проекту аграрного маркетингу в Україні


[1] Charles Eaton, Andrew W. Shepherd.  Contract Farming. Partnerschips for growth. – FAO AGRICULTURAL SERVICES BULLETIN. - №145.

Реклама

Вхід