Відповідальність за порушення договірних зобов’язань

Джерело

Проект аграрного маркетингу

18111

При укладанні договорів у суб’єктів підприємницької діяльності часто виникає питання: як правильно записати в договорі відповідальність сторін за невиконання договору? В багатьох випадках, намагаючись уберегти себе від несумлінного партнера, сторона пише максимальну відповідальність, в той же час і не здогадуючись, що положення договору щодо розмірів відповідальності протирічать чинному законодавству та є недійсними.

Отже, розглянемо, як нові Цивільний кодекс України (далі - ЦК) і Господарський кодекс України (далі - ГК) регулюють відповідальність за порушення зобов’язань. В деяких випадках вони її регулюють.

В ст. 610 ЦК міститься визначення порушення зобов’язання, згідно якого порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Отже, спрощено, в договірних зобов’язаннях порушенням є невиконання або неналежне виконання стороною своїх обов’язків, визначених чинним законодавством та договором.

Ст. 612 ЦК визначає один з основних видів порушення зобов’язання: прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як правило, кожна з сторін у зобов’язанні має певні права і обов’язки, а не тільки права або тільки обов’язки, а отже кожна сторона є боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь іншої сторони. В той же час так сторона одночасно є кредитором у тому, що вона має право вимагати від боржника. Наведемо простий приклад: покупець є кредитором щодо обов’язку продавця передати товар, і боржником щодо обов’язку його прийняти і оплатити. Порушити зобов’язання може не тільки боржник, але й кредитор. Згідно зі ст. 613 ЦК кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Для факту настання відповідальності не має значення термін прострочення: 10 хвилин чи 2 роки. В будь-якому разі сторона, яка допустила прострочення, повинна відповідати за прострочення. В той же час обсяг такої відповідальності для боржника значно більший, ніж для кредитора.

Однією з основних вимог виникнення відповідальності за порушення зобов’язання є вина (у формі умислу або необережності). Договором або законом може бути встановлена відповідальність особи, що допустила порушення, незалежно від наявності вини. Прикладом встановлення законом відповідальності незалежно від вини є ст. 625 ЦК, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (тобто обов’язку заплатити гроші).

Сторона у зобов’язанні може бути звільнена від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Непереборною силою, яку часто називають форс-мажорними обставинами, є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Закон не дає переліку обставин непереборної сили, і, як правило, сторони самі в договорі визначають орієнтовний перелік обставин непереборної сили. В той же час, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання в будь-якому разі, навіть у разі наявності обставин непереборної сили.

Ст. 611 ЦК встановлює наступний невичерпний перелік правових наслідків порушення зобов’язання:

  1. припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
  2. зміна умов зобов'язання;
  3. сплата неустойки;
  4. відшкодування збитків та моральної шкоди.
  5. Законом або договором можуть бути встановлені і інші правові наслідки порушення зобов’язання.
  6. Розглянемо можливі наслідки порушення зобов’язання.

Зобов’язання може припинитись або можуть змінитися його умови. Якщо сторони бажають, щоб зобов’язання було припинено або були змінені його умови, про це треба зазначити в договорі. Прикладом може бути умова договору поставки, за якою зобов’язання з передачі товару припиняється у разі непоставки в зазначений термін. В тому ж договорі може бути зазначено, що у разі прострочення поставка здійснюється, але вже на інших умовах або за іншою ціною.

Сплата неустойки

Як і за попереднім ЦК, неустойка може бути 2 видів - штраф і пеня (ст. 549 ЦК). В той же час новим в цивільному законодавстві є наступне:

  1. дане визначення штрафу як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Тобто, згідно ЦК штраф не може бути встановлений у фіксованому розмірі, а тільки у відсотках;
  2. обмежено використання пені тільки грошовими зобов’язаннями;
  3. розширена форма неустойки. Якщо раніш неустойка стягувалась в грошовій формі, то зараз вона може мати і негрошову форму. В той же час неустойка розраховується від суми, тобто повинна мати все одно грошове вираження. Приклад: пеня в розмірі 0,1% за кожен день з оплатою пені у формі певного товару.

Цінність таких положень в ЦК, враховуючи обмеження щодо застосування неустойки, є сумнівною. В той же час договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання (ст. 546), що дозволяє сторонам придумати свій вид відповідальності, який буде відрізнятися від штрафу чи неустойки.

Суб’єктам господарювання необхідно звертатись також до положень ГК, який місцями по-іншому регулює питання стягнення неустойки. Ця немаленька різниця полягає в наступному:

  1. трафні санкції стягуються в грошовій формі (ст. 230 ГК);
  2. трафні санкції застосовуються незалежно від форми невиконаних зобов’язань (грошова чи інші);
  3. розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотках до суми невиконаного зобов’язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні від суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час ГК, як і ЦК обмежує застосування пені тільки до грошових зобов’язань. При цьому відповідно до ст. 343 ГК розмір пені, які і раніше, обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, можна зробити наступні висновки щодо неустойки при порівнянні цих двох кодексів з урахуванням переважаючої дії Господарського кодексу в господарських відносинах:

  1. пеня не застосовується до негрошових зобов’язань;
  2. трафні санкції при укладанні господарських договорів можуть бути встановлені в грошовій формі з різними способами розрахунку, в тому числі і у фіксованому розмірі. При цьому не теба використовувати слово „штраф”, щоб не порушити вимоги ЦК;
  3. сторони можуть встановити в договорі свої штрафні санкції, відмінні від штрафу чи пені.

І за всі ці складності і суперечності ми повинні подякувати законодавцеві.

Особливо уважними суб’єкти господарювання повинні бути при укладанні договорів з державними підприємствами та організаціями, що фінансуються за рахунок державного бюджету України, тому що, якщо не зазначити в договорі всі штрафні санкції, можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені ст. 231 ГК, а саме:

штраф стягується у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення;

штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за прострочення понад тридцять днів.

Термін позовної давності при стягненні неустойки становить 1 рік.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до 1.01.2004 р., а отже розрахунок пені при поданні позову можна здійснювати з 1.07.2003 р., а вимоги щодо стягнення штрафу будуть задоволені в судовому порядку тільки у разі, якщо порушення зобов’язання відбулося до 1.07.2003 р.

Відшкодування збитків. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ст. 623 ЦК, ст. 224 ГК).

Згідно з ГК збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (ст. 23, а згідно ст. 624 ЦК збитки стягуються понад неустойку, якщо інше не встановлено законом або договором. До господарських відносин ми застосовуємо ГК, отже збитки стягуються в частині, не покритій штрафними санкціями, якщо договором не передбачено інше.

Договором може бути встановлено одне з наступних співвідношень збитків та штрафних санкцій (ст. 232 ГК, ст. 624 ЦК):

  1. стягуються тільки штрафні санкції;
  2. збитки стягуються понад штрафні санкції;
  3. стягуються або збитки, або штрафні санкції.

ГК надає наступний перелік того, що може бути включено до збитків:

  • вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;
  • додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо);
  • неодержаний прибуток (втрачена вигода);
  • матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Такий випадок компенсації моральної шкоди щодо договірних відносин передбачений ст. 23 ЦК, яка передбачає, що моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Мабуть для полегшення долі кредитора у грошовому зобов’язанні, пеня в якому обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ, в ЦК міститься правило про стягнення з боржника, що прострочив виконання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Цей інший розмір відсотків передбачено п. 6 ст. 231 ГК, і він дорівнює обліковій ставці НБУ.

Питання щодо поширення ЦК і ГК в частині відповідальності за порушення зобов’язань на раніш укладені договори вирішено в прикінцевих та перехідних положеннях кожного з цих кодексів. Положення нових кодексів щодо відповідальності за порушення зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після 1.01.2004 р., крім випадків, коли за порушення зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до 1.01.2004 р. в пункті 1 цього розділу строку. Отже:

  1. якщо порушення зобов’язання вчинено до 1.01.2004 р., повинен застосовуватись Цивільний кодекс 1963 року;
  2. якщо договір укладено до 1.01.2004 р., а зобов’язання порушено після цієї дати, то повинні застосовуватися нові ЦК і ГК, крім випадків, якщо договором була встановлена інша відповідальність на підставі Цивільного кодексу 1963 р.

Андрій Никоненко,

юрист Проекту аграрного маркетингу в Україні

Реклама

Вхід