Чи полегшає податковий тягар?

Джерело

Проект аграрного маркетингу

Згадаємо 1998-1999 роки, коли аграрний сектор знаходився на краю фінансово-економічної прірви, до якої підштовхували численні борги. Борги перед бюджетом, фондами - пенсійним, соціального страхування... Село благало про допомогу, і держава тоді, вважаю, вчасно її надала у вигляді скасування близько 15 млрд. грн. боргових зобов'язань.

Разом з тим з метою стимулювання виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників Верховна Рада 17 грудня 1998 року прийняла Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” №320, що дозволив, з одного боку, зменшити податкове навантаження, а з іншого - спростив його нарахування та сплату. Трохи пізніше, 18 лютого 1999 року, прийняли і Закон “Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість” №442. Він дав можливість направляти суму податку на додану вартість, яку переробні підприємства повинні платити в бюджет за реалізовані молоко і м'ясопродукти, для виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені на переробку молоко і худобу.

Наступним кроком до стимулювання діяльності сільськогосподарських товаровиробників стало прийняття змін до чинного податкового законодавства, зокрема до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про податок на додану вартість” від 13 червня 2000 року (№1874). Він регулював питання надання пільг з ПДВ для сільськогосподарських підприємств відносно операцій із продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену з власної сировини, за винятком операцій із продажу переробним підприємствам молока і м'яса (регулюються відповідним Законом). Відповідно до нього кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Розумію, що відношення до фіксованого сільськогосподарського податку, всій системи оподатковування в АПК неоднозначне. Але те, що вона позитивно вплинула на аграрний сектор, - безперечно. На момент прийняття вищезгаданих законів понад 93% сільгосппідприємств перебували за межею прибутковості. Після податкового послаблення пожвавішала робота сільськогосподарських підприємств, покращився їхній фінансово-економічний стан, більше почали укоренятися грошові розрахунки в цьому секторі. Та й показники говорять самі за себе. Якщо в 1998 році податкові пільги для сільськогосподарських товаровиробників складали 207 млн. грн., то в 2000 році за рахунок звільнення від ПДВ і повернення ПДВ від переробних підприємств досягли вже 778 млн. грн., а в 2001-му - 1,2 млрд. грн.

Зменшив податкове навантаження і впроваджений механізм фіксованого сільськогосподарського податку. Спрощена система оподатковування зменшує суму податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників в обсязі 1,4 млрд. грн. Фіксований сільськогосподарський податок замінив 12 податків і зборів, що діяли раніше. Цей податок не включає ПДВ, акцизного збору і деяких інших податків та платежів. Об'єктом оподатковування є земля сільськогосподарського призначення. Вже в перший рік дії цього податку, 1999-й, було нараховано 474 млн. грн. фіксованого податку, що у два рази менше суми аналогічної групи податків за попередній рік.

Однак фактичний рівень сплати в перший рік дії вищезгаданого податку залишався низьким - лише 36,5%. В наступні роки він збільшився. Зокрема, у 2001 році в рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку до зведеного бюджету надійшло 341 млн. грн., що на 52,6% більше, ніж у попередньому році. Рівень сплати фіксованого сільськогосподарського податку складав 81%, що на 6,3% вище в порівнянні з відповідним показником на 1 січня 2001 року. Такі результати позитивно впливають на формування дохідної частини бюджету, а також є підтвердженням того, що реформування сільськогосподарських підприємств сприяло збільшенню їхніх доходів і можливості розраховуватися з бюджетом.

Я не випадково так деталізую 1998-1999 роки, коли держава „забула” про 15-мільярдні борги аграріїв... Якщо тоді в нас були аргументи для суспільства на користь скасування такої заборгованості, то сьогодні інші учасники ринку просто не зрозуміють подібного кроку з нашої сторони. А ситуація вкрай небезпечна, і вона своїми симптомами нагадує 1998-1999 роки. На жаль, за останні два роки кредиторська заборгованість сільгосппідприємств зросла практично в геометричній прогресії, збільшуються невиплати по заробітній платні. У поточному році, за прогнозами, майже 70% агроформувань усіх форм власності закінчать рік зі збитками. Сьогодні ми повинні констатувати, що не тільки податковою системою, і не тільки податкова система може змінювати ситуацію в АПК. Треба було задіяти і цілу низку інших важелів. І хоча нам - і депутатам, і членам уряду - було встановлено термін у п'ять років, щоб за цей відрізок часу розробити більш ефективну систему підтримки виробництва в агропромисловому комплексі, ми залишилися “тимчасовими правителями” і своїх зобов'язань не виконали. Час минув, а от системного підходу до реформування системи оподатковування, на жаль, не розробили.

Ці проблеми особливо актуальні сьогодні, коли відбуваються важливі зміни в чинному законодавстві. 19 червня 2003 року Верховна Рада прийняла Закон “Про внесення змін до деяких Законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки”, який продовжив термін дії фіксованого сільськогосподарського податку до 2010 року. Відзначу, що ми не сліпо, автоматично пролонгували, як дехто думає, благоденство для аграріїв. В першу чергу, упорядкували категорію платників фіксованого сільськогосподарського податку. Змінили критерії, по яких визначаються платники податків. А саме: платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства, у яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) період, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. А діюча до 1 січня 2004 року норма обмежувалася 50%. Законотворчий прогрес є, але я б його схарактеризував як млявий.

Тим більше, він дисонує з новими законами. Так, народні депутати більш ніж 300 голосами прийняли Закон “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який набирає чинності з січня 2004 року. Сама ідеологія пенсійного страхування прийнятна для селян, але треба домогтися реального надходження засобів у Пенсійний фонд, щоб селяни могли реально платити і реально одержувати пенсії. І не тільки соціальні, а і, дасть Бог, відчули смак і накопичувальної системи, тобто персоніфікованої пенсії. Ось де і виникає правова колізія, яку нам слід убрати.

У пенсійному законі передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають сільськогосподарські суб'єкти господарювання - платники фіксованого сільськогосподарського податку. Скажу, що левова частка відрахувань від нього, а саме - 68%, припадає на відрахування до Пенсійного фонду. Далі. Відповідно підпунктові 1 пункту 8 Заключних положень згадуваного закону страхові внески сплачують страхувальники на умовах і в порядку, визначених цим законом, і в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”. Тобто 32% від фонду оплати праці.

Повторюю: ми обома руками “за” згадані закони, тому що залишити селян поза ними означає обмежити їхнє соціальне право, зробити неповноцінними по відношенню до інших членів суспільства. Але, з іншого боку, такий ріст податкового навантаження, так ще й у сьогоднішніх, нелегких для аграріїв умовах, практично знекровить їх остаточно. Для врегулювання норм діючого законодавства статтею 25 проекту Державного бюджету на 2004 рік передбачена сума відшкодування на виплату компенсації сільськогосподарським підприємствам - платникам фіксованого сільськогосподарського податку витрат, зв'язаних зі сплатою ними на загальних підставах страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 164 млн. грн. Відразу скажу, що зазначена норма абсолютно не обгрунтована ні за логікою її змісту та призначення, ні за обсягом компенсації.

Давайте розберемося в реальних цифрах. За даними Міністерства аграрної політики, фонд оплати праці в сфері сільського господарства на 2004 рік складе 4,8 млрд. грн. Виходить, відповідно до ставки платежів у державний пенсійний фонд - 32%, сума відрахувань у Пенсійний фонд виллється в 1,5 млрд. грн. А від платників фіксованого сільськогосподарського податку реально може надійти близько 260 млн. грн. І плюс 360 млн. грн. - страхові платежі в Пенсійний фонд від платників, що платять внески на загальних підставах. Отже, сума недоотриманих внесків у Пенсійний фонд буде складати майже мільярд гривень. Саме таку суму варто передбачити в проекті Державного бюджету на 2004 рік Пенсійному фондові, а не сільськогосподарським підприємствам - платникам фіксованого сільськогосподарського податку.

Не перебувайте у полоні ілюзій - Пенсійний фонд зараз не розбагатіє на такі кошти від аграріїв. Адже сільські пенсіонери одержують сьогодні пенсії на суму 5,8 млрд. грн., а загальний фонд оплати праці складає 4,8 млрд. грн., що на 1 млрд. грн. менше. Село ні за яких умов не відшкодує цієї суми. Тим більше, у нинішній соціально-економічній ситуації майже два мільйони безробітних, заборгованість по заробітній платі... Зрозуміло, треба збільшувати надходження, але поступово, диференційовано, у залежності від фінансово-економічного стану підприємств. Таким чином, тільки в перспективі можна наблизитися до загальноприйнятих 32%.

Якщо ми будемо потішати себе тим, що селяни на рівних з іншими впряжуться в поповнення пенсійної скарбниці, то Пенсійний фонд одержить від аграріїв не що інше, як... кредиторську заборгованість. Наслідком якої, відповідно до чинного законодавства, за результатами діяльності першого кварталу наступного року Пенсійний фонд може застосовувати штрафні санкції в розмірі 50% від несплачених сум, а до завершення півріччя вже до 90% господарств можна буде застосовувати процедуру банкрутства. Сільське господарство - галузь сезонна, залежна, і фіксований податок розподіляв податкове навантаження головним чином на третій-четвертий квартал, а Закон “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” ці особливості не враховує.

У цих умовах доцільно зберегти до 1 січня 2005 року існуючий порядок відрахувань у Пенсійний фонд (відповідна пропозиція подана до Бюджетного комітету, підготовлено проект рішення Комітету). Можна прийняти іншу ідеологію, яка б з 2005 року передбачала в проектах Державного бюджету компенсацію не селянам, як це пропонує уряд, а безпосередньо Пенсійному фонду. Селяни нараховують відрахування в Пенсійний фонд із фонду оплати праці за загальною ставкою - 32%, а платять за заниженою - 8%. Тим більше, що й остання - лише прогнозована, оскільки сьогодні селяни платять у межах 5%.

Проте, зміни можуть торкнутися не тільки пенсійного законодавства, але й фіксованого податку і податку на додану вартість для сільгоспвиробників. Є певні домовленості з першим віце-прем'єром Миколою Азаровим про те, що буде продовжена існуюча система оподатковування на наступний рік, тобто фіксований податок буде діяти в такому обсязі, як і зараз. Але тільки на рік. Якщо ми приймаємо загальну ідеологію Закону про державне обов'язкове соціальне страхування, то у перспективі треба думати про реформування фіксованого податку, тому що він утрачає свою актуальність як такий. Оскільки, ще раз підкреслю, 68% у ньому займають платежі на обов'язкове пенсійне страхування. Тим часом, фіксований сільськогосподарський податок у перспективі може служити механізмом для спрощеної системи оподатковування визначеної категорії господарств.

Далі - не менш складне питання: ПДВ. Чинний закон про ПДВ (ст.7 п.11.21, 11.29) дає можливість селянам одержувати дотацію на виробництво тваринницької продукції. Переробні підприємства, замість сплати ПДВ у бюджет, направляють його на дотацію виробництва тваринницької продукції, а це - близько 600 млн. грн. Закон також передбачає здачу селянами по нульовій ставці виробленої ними тваринницької продукції, а цю суму вони залишають у себе і використовують для власних потреб. Це ще додатково 200 млн. грн. Варто назвати ще один зріз ПДВ: це той ПДВ, що нараховується сільськогосподарським підприємствам, але перераховується на спеціальні рахунки в банках, і ці гроші використовуються для придбання основних засобів виробництва. Ця сума в поточному році, як і в минулому, складе приблизно 1,2 млрд. грн. Так, її справно нараховують, а от використовувати - не використовують, через відсутність оборотних коштів. Тобто це - виключно теоретична підтримка, на відміну від реальних 800 млн. грн., що залишаються в розпорядженні селян.

Що маємо сьогодні? Президент наклав вето на закон №1127 у новій редакції про ПДВ, де ці чинні пункти вилучені. Крім того, термін дії існуючого пільгового порядку оподатковування ПДВ закінчується 1 січня 2004 року. На закон № 3022, що пропонує продовжити такий порядок, також накладено вето. Який сценарій надалі? Якщо ми не подолаємо вето Президента по існуючій системі оподатковування, то з 1 січня 2004 року сільськогосподарські підприємства переходять на загальну систему оподатковування ПДВ, тобто на загальноприйняті 20%. І аграрії будуть платити в бюджет близько 2,2 млрд. грн. Комітет з питань фінансів і банківської діяльності запропонував альтернативний варіант - закон №3022 у новій редакції, що передбачає до січня 2005 року продовжити термін дії існуючого порядку і з наступного року ввести режим фіксованого збору.

Упровадження спеціального режиму оподатковування діяльності в сфері сільського і лісового господарства, а також рибальства, замість діючого порядку передбачає, що відповідно до цього режиму сільськогосподарські товаровиробники не мають зобов'язань щодо утримання і перерахування в бюджет сум ПДВ з операцій із продажу ними товарів (робіт, послуг). Практично система оподатковування ПДВ для селян приводиться у відповідність до загальнодержавної, лише по зниженій ставці, що унеможливить спекуляції навколо цього податку. Відповідно підтримується конкретний сільськогосподарський товаровиробник, а не структури, що обслуговують аграрну сферу, у тому числі й переробні підприємства. Крім того, є норма, згідно з якою чітко класифікуються товари, роботи і послуги, що відносяться власне до сільського господарства.

У той же час, з метою компенсації “вхідного” ПДВ суб'єкт підприємницької діяльності, що здійснює господарську діяльність у сфері сільського, лісового господарства або рибальства і діяльність по обробці або переробці такої продукції, при продажу сільськогосподарських товарів (робіт, послуг) власного виробництва стає зареєстрованим платником ПДВ, додає до ціни продажу визначену законодавством суму в розмірі 9% - для сільського господарства, і 6% - для товарів (послуг) лісового господарства та рибальства від ціни продажу. Крім того, зазначений суб'єкт має право одержувати експортне відшкодування в результаті вивозу товарів сільського, лісового господарства і рибальства. На перехідний період (до 2007 р.) установлюється ставка 10%.

Щодо ставки податку пропонуються різні розрахунки. Наприклад, і Мінфін, і Мінекономіки на основі даних Держкомстату висловлюються за розрахункову ставку 9%, що набере чинності з 2007 року. Міністерство аграрної політики відстоює показник у 12%. Думаю, не варто ламати списа навколо різниці в три відсотки, оскільки, по великому рахунку, селяни не будуть відчисляти ці суми в державний бюджет.

Доцільніше зосередитися на іншій проблемі - компенсації реальних грошей, що надходять селянам за виробництво тваринницької продукції - 800 млн. грн. У перехідних положеннях проекту закону №3022 ми передбачали впровадження фіксованого збору у випадку компенсації з держбюджету зазначеної суми, що не знайшла відображення в проекті головної фінансової книги держави. Звідси закономірно виникає питання: чи готовий уряд з 2005 року перейти від пільгової системи оподатковування до прямих субсидій на підтримку виробництва сільськогосподарської продукції? Чи буде акумульовано для цього достатньо фінансових ресурсів?

Зважаючи на те, що формування системи оподатковування в АПК вимагає системного підходу, а механізми повинні носити не фіскальні, а стимулюючі функції, Кабінету Міністрів необхідно розробити проекти законів для внесення змін у чинну систему оподатковування АПК, внести їх на розгляд до Верховної Ради. Інформацію з цього процесу заплановано розглянути під час проведення Дня уряду в травні наступного року разом з питанням про хід виконання постанови Верховної Ради №787. Погодимося з тим, що фіксований сільськогосподарський податок утрачає свою актуальність і збережеться лише для спрощеної системи оподатковування. Тоді доцільно переглянути закон про плату за землю, який повинен стати базовим для всіх платників, привести у відповідність усі ставки стягування податку, оскільки їхній розмір регулюється декількома законами.

Крім того, проекти законів, що будуть розроблятися, повинні враховувати специфіку ведення цих виробництв, розміри земельних масивів, валове виробництво продукції в грошовому еквіваленті, або ж запропонувати гнучку систему диференційованого підходу до оподатковування села для створення сприятливих умов для організації і ведення крупнотоварного виробництва. Вважаю, час, відведений до 1 січня 2005 року, повинен бути використаний з максимальною ефективністю. Бюджет АПК наступного року може формуватися на стабільній законодавчій базі, щоб зробити неможливими постійні спекуляції навколо "пільг" для АПК.

Олег Юхновський,

секретар Комітету з питань аграрної політики

і земельних відносин Верховної Ради

Реклама